Найекстреніший малюнок за пів дня! Художниця з Корюківщини пише портрети за фотографіями

Вона хрещена Олександрою, але носить ім’я Олеся. Працює фельдшером, хоча в душі – художниця. Малює портрети не з натури, а за фотографіями. Які зі своїх робіт корюківчанка Олеся Науменко вважає найвдалішими, кого з рідних зображувала найчастіше і чому не любить автопортрети? Сусіди.Сіту поспілкувалися з творчою фельдшеркою.

Перший портрет Олесі замовили ще у студентські роки. Староста групи попросила тоді намалювати свого хлопця. Робота вдалася. З тих пір і творить.

На День святого Валентина портрети замовляли закохані пари, - каже дівчина. На свята, дні народження і ювілеї – мамам, бабусям, дітям. Є замовники, які вже стали постійними

Свою рідню Олеся малювала багато разів. Маму, тата, брата, чоловіка і його сестру, свекруху. Але найчастіше, мабуть, маму. Бо вона інколи сумнівалася у своїй схожості з доньчиним портретом. Та Олесі таки вдалося зобразити її так, що мама визнала: «Клас!»

 Себе теж малювала. Разів п’ять чи шість, розповідає Олеся. Але їй не сподобалося. Бо собі ж догодити найважче. Дічина взагалі у всіх своїх роботах завжди сумнівається. Хвилюється, чи сподобається замовнику.

Інколи доводиться щось перероблювати. Зазвичай тоді, коли фото неякісне і нечітке – старається таких не брати. А коли щось не виходить з самого початку – одразу рве й викидає. Бо їй краще почати з початку, аніж переробляти потім.

Художниця і богатир

Доля знайшла Олесю на робочому місці – у сільському фельдшерському пункті. Каже, як відчинилися вхідні двері, одразу відчула, що йде хтось «серйозний». На порозі тоді постав Артем Науменко.

Високий, богатирської статури поліцейський заїхав, щоб забрати фельдшера для констатації смерті мешканки сусіднього села. Так і познайомилися.

Пізніше Артем замовив в Олесі їхній з сестрою портрет. Потім телефонував, почали спілкуватися. А минулоріч тендітна фельдшерка Олеся і поліцейський-богатир Артем побралися.

Розділяють захоплення один одного. Артемові подобається те, чим займається Олеся. Він, як свіжий погляд збоку, підказує їй і радить. Бо і сам – творча людина, може виготовити щось власними руками. Наприклад, топіарій для дружини.

Олеся ж підтримує його у занятті гирьовим спортом. Але тільки морально. Бігати з ним не готова. Каже, біганини їй вистачає і на роботі.

Щоб відволіктися і відпочити, Олеся малює тварин, мультяшних персонажів і портрети кіногероїв. Дуже рідко - природу. Каже, виросла у селі Костючки, серед лісу, тож природа з нею і так повсюди. Ліс їй допомагає зібратися з думками, але на аркуш не проситься.

Олеся зізнається, що після навчання, коли влаштувалася на роботу фельдшером у село, важко сприйняла це. А тепер задоволена – всюди свої люди. За ці роки вона стала своєю і для них. А тому телефони у фельдшерському пункті не змовкають. Дзвонять і на стаціонарний, і на мобільний.

Найбільшим її страхом була констатація смерті людей, згадує Олеся. Пам’ятає свій перший випадок. Це був День незалежності України. Прийшов сільський голова і приголомшив тим, що треба підтвердити смерть жінки-переселенки. І хоч пішли удвох, їй було дуже страшно.

Олесі й сьогодні лячно заходити додому до самотніх лежачих людей. Завжди голосно вітається з порогу. І полегшено зітхає, коли чує вітання у відповідь.