В Україні вже давно досить прибутковим став секонхендівський бізнес. І хоча ставлення людей до поношеного одягу, взуття та інших речей різне, все одно хоч раз, та кожен заходив до магазинів чи базарних яток зі специфічним запахом.
Чому ми ходимо до «секонд-хенду»
Більша частина покупців іде до таких магазинів за необхідними речами, на які у звичайних торгових точках не вистачає коштів. Звісно, там можна дешевше вдягнутися, взутися, придбати постільну білизну, килимки, сумки та навіть дитячі іграшки.
Однак у Корюківці в таких торгових точках трапляються дуже якісні речі, і навіть абсолютно нові. Щоправда, кращі з них, скоріш за все, постійно дістаються певній категорії населення, які наближені до продавців чи власників цього бізнесу, проте й решті дещо лишається.
Якщо говорити про одяг, то він зазвичай уже вийшов з моди, не дуже популярних кольорів, з певними недоліками (дірочки, плями, без ґудзика тощо). Але є в ньому перевага: якість. Після прання більшість речей не втрачають свій вигляд і носяться дуже довго.
Які є «секонд-хенди»
У Корюківці є торгові точки, де такий товар продається поштучно. Тобто на кожну річ встановлено ціну. А є магазин, де можна купувати речі на вагу. Щоб привабити покупців, ціна на них постійно коливається.
Наприклад, у день завозу товару вона найдорожча, а в наступні — постійно зменшується.
Що думають мешканці Корюківщини про «секонд-хенд»
Алла, 56 років, корюківчанка:
— Речей у «секонді» я практично не купую. Колись у Києві брала нові з етикеткою футболки для чоловіка, куртку на риболовлю. Був час, коли сама торгувала таким товаром. І багато людей його купували. Приходили навіть ті, хто міг би собі дозволити дорогий новий одяг.
Проте «секонд» — не моє. Не кажу, що ці товари погані, просто — не моє, не люблю. Коли ми з чоловіком подумували про придбання власного будинку, то розглядали лише варіант нового, де ніхто ще не вмирав. І речі я люблю якісні та дорогі, які носяться довго та з задоволенням. Особливо — взуття.
Тетяна, 42 роки, холминчанка:
— Я до речей з «секонд-хенду» ставлюсь чудово. Щоправда, у Холмах придбати щось хороше неможливо. Але коли працювала в Києві, постійно купувала такі речі, зокрема, футболки, джинси та навіть взуття.
Сину за 250 гривень придбала гарний рюкзак, який у Корюківці новий за дві тисячі не купиш. І куртку якісну вдалося знайти. На жаль, нові речі, придбані у звичайних магазинах чи на базарах, часто розчаровують. Коштують не дешево, а після прання стають наче ганчірка.
Даша, 62 роки, корюківчанка:
— Майже нічого не купую в «секонд-хенді». І ставлення до таки речей у мене — ніяке. Одного разу щось придбала, більше не хочу. І не тому, що не сподобалось, просто не хочу і все. Мабуть, речей у мене вдосталь. Немає особливої потреби купувати навіть нові, не те що — «бевушні».
Катерина, 57 років, корюківчанка:
— А я ходжу періодично по «секондах», хоча можу собі дозволити нові речі. Головна причина в тому, що у звичайних магазинах за значно більші гроші часто трапляються дуже неякісні речі. Після прання — хоч викидай.
Зазвичай вони з синтетики, яка дуже неприємна до тіла. Одяг і взуття я купую новий, дорогий. А речі для дому: постільну білизну, рушники, серветки, скатертини тощо часто купую в «секонді».
Обираю з етикетками або майже нові. Можу набрати купу нових футболок, якщо випадає нагода. Єдине, з чим доводиться постійно боротися, це відкинути неприязнь і почати копирсатися серед купи речей, аби знайти гарну. Але без цього щось пристойне не знайдеш.
Любов, 60 років, лікар, корюківчанка:
— Я особисто не купую секондхендівських речей. Але це моя позиція не як лікаря, а як простої людини. Вважаю, що кожна ношена річ має свою енергетику, і забирати її на себе не хочу. Якщо з етикеткою, то ще куди не йшло.
Було, купувала «бевушний» одяг, але так і не вдягала, бо почувалася б некомфортно. До того ж вони оброблені хімікатами та мають неприємний запах.
