Під час свого візиту в Корюківку у середу, 6 жовтня, Франк-Вальтер Штайнмаєр захотів зустрітися зі свідком Корюківської трагедії. Вісімдесятичотирирічна Галина Попова розказала історію своєї родини. Федеральний президент Німеччини вклонився українці. Сусіди.Сіty про особливу зустріч.
Зранку у Корюківці Франк-Вальтер Штайнмаєр поклав квіти й ушанував пам’ять загиблих і закатованих людей під час Корюківської трагедії у березні 1943 року.
А потім відвідав Корюківський історичний музей. Федерального президента Федеративної республіки Німеччина супроводжували Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні Анка Фельдгузен, а також перекладач, представник пресслужби та фотограф.
Під час екскурсії в музеїФото: www.facebook.com/deutschebotschaftkiew
Гості ознайомилися тільки з експозиціями четвертої зали музею, які характеризують період Німецько-радянської війни. Екскурсію для них провів старший науковий співробітник музею Андрій Науменко. Коротко розповів про історію міста та його найболючішу рану — Корюківську трагедію.
Про що говорили німець з українкою
Оскільки німецька сторона побажала зустрітися з очевидцями Корюківської трагедії, на зустріч прийшла 84-річна корюківчанка Галина Попова. Більшість часу у музеї Федеральний президент Німеччини через свого перекладача спілкувався саме з нею.
Галині Поповій - 84 роки. Вона все пам`ятає про березень 1943-го
— В основному він цікавився, як ми вижили у березні 1943-го: де були у той час, як переховувалися тощо. Кланявся мені, — розповідає Галина Михайлівна. — Який він, Франк-Вальтер Штайнмаєр? Сивий чоловік. На перший погляд, добра людина.
Галина Попова розповіла німецькому президенту не лише історію порятунку своєї родини у березні 1943-го, а й принесла з собою дитячі фотографії та своє свідоцтво про народження, які зберегла її мама.
Документи й фотокартки, які під час Корюківської трагедії зберегла мама Галини Попової
— Коли Корюківка палала у вогні та нам треба було швидко тікати, моя мама взяла з собою тільки найцінніше: нас, чотирьох дітей, документи й фото та ковдру, якою хотіла нас укрити від біди, — згадує Галина Попова. — Фотознімки й документи мама поклала у свою жіночу сумочку. Усе збереглося й дотепер, завдяки чому у мене є знімки з моїми найріднішими людьми. Ось тут мені рік, — показує на стару світлину. — Ось я з братом: мені 3, йому 5 років. А це мої молодесенькі батьки. Дідусь, Петро Васильович Тихоновський, вітчим моєї мами. Вони з бабусею жили просто в центрі Корюківки, на площі. Там і загинули. Тільки на третій день після спалення Корюківки мама знайшла на місці їхньої оселі два обгорілі черепи, які згодом перепоховала на цвинтарі. А кісток так і не відшукала. Напевно, я кожен день ходжу по їхніх кістках.
Неоціненні фотографії та своє свідоцтво про народження, збережені мамою, Галина Михайлівна поклала тепер у свою жіночу сумочку. Пам’ять жива, доки її бережуть.


