У перший день березня до Корюківки прибуло чимало гостей. Біля Меморіалу на честь героїчного опору жителів Корюківщини німецько-фашистським загарбникам о десятій ранку розпочався захід з нагоди 80-річчя трагічних подій 1943 року.
Якби не війна, мабуть, Корюківка зустрічала б значно більше гостей, адже дата дуже поважна. Вісімдесят років тому нацистські загарбники холоднокровно вбивали наших предків і безжально палили місто. На вустах у багатьох 1 березня 2023 року було одне запитання: «Уроки історії повторюються?».
Так, війна знову чорним крилом накрила нашу землю. І знову нас хочуть знищити. Тільки ворог тепер інший, той, що стільки десятиліть називав себе не інакше, як братом, пліч-о-пліч з українцями долав нацистську навалу. А тепер стріляє в нас і наших дітей, ґвалтує, бомбить села та міста, ще й нахабно бреше у вічі.
Про все це того дня ми розмовляли з директоркою Корюківського історичного музею Людмилою Бабич.
Людмила Бабич
Музей у Корюківці — особливе місце, де завжди народжуються цікаві ідеї, проводяться різні заходи, бо там працюють творчі люди. Мабуть, саме тому ідея перейменувати Меморіал біля музею належить Людмилі Бабич.
— Людмило Олексіївно, чому у вас з’явилася пропозиція перейменувати Меморіал?
— Уже давно в Україні не використовуються такі словосполучення, як німецько-фашистські загарбники та Велика Вітчизняна війна. На то є вагомі причини. Замість них ми вживаємо: Друга світова війна та нацистські загарбники. Тому настав час змінити назву й Меморіалу в центрі Корюківки, що був побудований 1977 року.
Я особисто запропонувала назвати його пам’ятником жертв Корюківської трагедії 1,2,9 березня 1943 року. Адже це місце страти мирних жителів, які не могли чинити героїчного опору загарбникам. Натомість партизани, котрі могли врятувати корюківчан, цього не зробили.
— Розкажіть, будь ласка, про реконструкцію четвертої зали музею, де зібрані артефакти про березневі події 1943 року.
— Так склалося, що в нашому музеї залишилася тільки одна зала, де ми не встигли провести реконструкцію. Це зала про події Другої світової війни. Для початку робіт було все готове: і концепція, яку розробили спільно з Чернігівським історичним музеєм, і кошти в міському бюджеті передбачені.
Планували відремонтувати приміщення зали, переробити освітлення, замінити обладнання. Передбачалося, що втілюватимуть у життя цю сучасну концепцію професійні художники. Зала повинна була змінити й назву «Долі мешканців Корюківщини на скрижалях війни (20-21 століть)».
Ці речі дістали з могил закатованих 80 років тому корюкічан
У центрі — експозиція про Корюківську трагедію, бо зараз це маленький куточок. Маємо на меті розмістити тут історії земляків: остарбайтерів, військовополонених, зниклих безвісти, в’язнів концтаборів, колаборантів, жертв і свідків Корюківської трагедії, фронтовиків, інше.
Тепер пишеться ще одна сторінка нашої історії — російсько-українська війна. На жаль, саме вона й стала на заваді втіленню наших планів і задумів. Але щиро віримо в перемогу України. Все відбудуємо і збудуємо, і обов’язково реставруємо нашу четверту залу в музеї!
