Її історія справді надихає, бо вона неймовірна. Нею захоплюються. Захоплюються її щирим інтересом, цілеспрямованістю, любов’ю до України та натхненням на добрі справи заради нашої держави та її громадян. Сусіди.City пощастило впевнитися в тому, що то насправді не казка, не вигадка, а реальність, варта наслідування. Маріка Дрогсма спочатку вивчила українську мову, щоб зрозуміти про що співає українська співачка Руслана, а потім настільки закохалася в нашу культуру, що зробила підтримку України справою свого життя.
Тут її звуть Марічкою
Одними із найбільш позитивних емоцій є емоції від спілкування з приємними людьми. Та зустріч в один із жовтневих днів, здавалося, нічим не мала відрізнятися від ряду інших. Ну хіба тим, що, отримавши редакційне завдання, треба було поспілкуватися з іноземкою. Чи не найбільше турбувало, як розмовляти, якщо іноземними мовами володію на мінімальному рівні.
Тривожність зникла з першої хвилини знайомства у затишному менському кафе. Проговорили тоді годину. Запитаєте, як це вдалося, не знаючи іноземної мови і не маючи перекладача? Дуже просто – Маріка пречудово спілкується українською!
Маріка - Марічка
Коли при знайомстві мені назвали її Марічкою, то одразу подумав, що, мабуть, вона іноземка українського походження. Те, що Маріка до нас прибула з-за кордону, видавав лише легенький акцент в окремих словах, а загалом вона виглядала справжнісінькою українкою. Сережки у вигляді українського тризуба ще більше це підкреслювали.
Зустрілися, щоб поговорити про співпрацю Менської громади та іноземних благодійників у обладнанні шкільних укриттів. Це не зайняло багато часу, бо основна частина розмови була присвячена особисто Маріці і її закоханості в Україну. Виявилося, що ще 20 років тому вона у своїх рідних Нідерландах зовсім нічого не знала про нашу державу, наш народ, а отже і про нашу мову.
Сусіди.City спілкувалися з Марікою у затишному менському кафе
– Були такі випадки, коли мої співрозмовники навіть не підозрювали, що я не українка, – посміхається Маріка. – І справді – у мене немає українського коріння. Так склалося, що моє ім’я співзвучне з українським Марічка. Тому саме так мене в Україні і називають. 20 років тому надихнула українська співачка Руслана, яка перемогла на конкурсі Євробачення з піснею «Дикі танці». Тоді я ще була звичайною дівчиною-підлітком і захоплювалася музикою. Виступ Руслани настільки вразив, що невдовзі з’явилося ще одне хобі: я намагалася вивчити українську мову, щоб зрозуміти тексти пісень Руслани. Відтоді розпочалася українська сторінка в моїй біографії.
Опановувала українську, вивчаючи англійську
Як виявилося, то не було простим завданням, оскільки в Утрехті (місто в центрі Нідерландів, де мешкає родина Марічки) не було курсів української мови чи доступних матеріалів. Проте відданість і цілеспрямованість перемогли. Вона вчила українську через Google і за допомогою саморобних підручників.
Коли через пів року від того Євробачення, восени 2004 року, в Україні розпочалися події Помаранчевої революції, Маріка ще прискіпливіше стала приглядатися до нашої країни. Її цікавило все, що відбувалося в Києві. Тоді ж почала читати книги про нашу історію, з п’ятьма книжками зі шкільної бібліотеки впоралася швидко. Але Маріка не здавалася.
Тоді ж почала читати книги про нашу історію, з п’ятьма книжками зі шкільної бібліотеки впоралася швидко. Але Маріка не здавалася
У 2006 році вона змогла побувати на концерті Руслани в Німеччині. Тоді ж відбулося і її особисте знайомство з кумиркою. Українську мову Маріка тоді ще не знала, та продовжувала наполегливо працювати над вивченням і мріяла про наступну зустріч з улюбленою співачкою вже в Україні.
Вперше її відвідати вона змогла лише у 2009 році. Тоді Маріці було 17. Приїхала разом з татом, який, знаючи захоплення доньки Україною, подарував їй цю подорож. Жили вони тоді у готелі «Україна», у самому серці нашої столиці. Сюди дівчина повернулася знову за п’ять років.
Учасниця Революції Гідності
А у 2014 році, коли Маріка вже була дорослою і навчалася в університеті на мовознавицю, вона стала безпосереднім свідком Революції Гідності. Саме ті події змінили її світогляд і змусили змінити напрямок освіти.
– Під час навчання мені вдалося домовитися про стажування в Посольстві Нідерландів в Україні, – пригадує Маріка. – То був лютий 2014 року. Зима, яка змінила Україну. Зима, яка змінила мене. Мені вдалося стати свідком подій Майдану та Революції Гідності. Для мене то було натхненням. Я була вражена тим, як українцям тоді вдалося відстояти власну гідність. Відтоді у мені зародилося глибоке бажання зробити все можливе, щоб підтримувати Україну у всіх її прагненнях. Певною мірою знову надихнула Руслана, яка своїм прикладом доводила, що важливо не мовчати, а займати активну громадянську позицію. Тим більше, коли на карту поставлено майбутнє твоєї країни.
У ті лютневі дні Маріка перебувала разом з українцями: безпосередньо на Майдані, у наметах, працювала на кухні. Скрізь спілкувалася з людьми
А потім була анексія Криму, початок війни на Донбасі. Марічка волонтерить у школах українського Сходу – вчить дітей англійської. У нетривалі візити до Європи розповідає там про страшну ціну російського вторгнення в Україну.
Питаю, наскільки легко було опановувати нашу мову.
– Це було не зовсім легко спочатку, – розповідає Маріка. – У нашому містечку нідерландсько-українських словників ще не було. Мені доводилося одночасно вивчати дві іноземні мови – англійську і українську. Оскільки існували англійсько-українські словники, то, щоб зробити переклад з української мови на нідерландську, спочатку доводилося перекласти текст з української на англійську.
Наполегливості та досягненням Марічки можна лише позаздрити. Вона сьогодні вільно висловлює свої думки українською мовою, а та щирість, з якою говорить, свідчить про справжню любов до України. Та й зустрічі з Русланою, хай і не такі часті через зайнятість обох, тепер більш змістовні, бо мовного бар’єру не існує зовсім.
Її сучасна місія
Останні сім років Маріка Дрогсма допомагає українським громадам, які перебувають у безпосередній близькості до фронту. Донеччина, Харківщина, Дніпропетровщина, Чернігівщина… Наразі вона перебуває в Україні із гуманітарною місією. Географію місць, у яких довелося побувати за цей час, можна прослідкувати за сувенірами, які вона розмістила поряд з робочим місцем в офісі миротворчої організації PAX. Тут же на стіні – карта України.
– Київ для мене – як мій другий дім, – говорить Марічка. – Там я часто буваю. Вже не можу своє життя уявити без України, без своїх дорогих українських друзів. Одним із моїх найяскравіших спогадів останніх років є відвідини восени 2022 року концерту, де виступав Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського. Той концерт відбувся у знеструмленій після чергової російської атаки залі. Тоді я вчергове відчула приплив емоцій, коли пересвідчилася, що українці не здаються, а можуть святкувати і нести високу культуру.
Зараз, коли Маріка буває на Майдані, на Хрещатику, щоразу переживає емоції, пов’язані з подіями десятирічної давнини
Але є тут ще одна нова локація, яку вона почала відвідувати не так давно. Це «Газон національної пам’яті» – імпровізований меморіал, де рідні та друзі загиблих залишають прапорці на знак пам’яті про загиблих українських Героїв.
– На жаль, я помічаю, наскільки збільшилася кількість прапорців, – сумує Маріка. – Це свідчить про те, якою високою ціною виборюється українська свобода.
За 20 років захоплення всім українським переросло для Маріки у справжню любов – від дрібничок в одязі та участі в народних танцях до розуміння того, що мир з росією не можливий, якщо змиритися з втратою наших земель.
Звикла до звуків сирен та вибухів
– Я не втрачаю нагоди розповідати скрізь, де це можливо, що мир не досягається окупацією. Мир не встановлюється бомбардуваннями. Мир – це свобода, можливість вільно говорити рідною мовою. Зрозуміла для себе, що маю робити усе можливе, щоб підтримати Україну на шляху до миру, – каже Маріка.
Рідні та друзі через небезпеку не дуже раді її поїздкам в Україну. Сама ж Маріка вже звикла до звуків сирен та вибухів і, так само, як і українці, навчилася слідкувати за рухом ворожих рекет у сповіщеннях телеграм-каналів.
Останні сім років Маріка Дрогсма разом зі своїми співвітчизниками допомагає українським громадам, які перебувають у безпосередній близькості до фронту. З гуманітарною місією вона вже не вперше побувала і на Менщині
– Я вдячна всім, хто протягом 20 років допомагав мені стати такою, якою я є, хто зробив свій внесок у це і хто підтримав мене в тому, що я змогла дуже далеко вийти із зони комфорту, – каже Маріка на завершення нашої бесіди. – Моя історія з Україною – це історія зацікавленості, вражень від почутого та побаченого. Це навчання, повага, відкриття. Сподіваюся, що моя історія викличе позитивні емоції та натхнення у цей жахливий час війни. І давайте всі в будь-якому вигляді, мірі та формі робити свій внесок у повернення миру, свободи, гідності Україні та всьому світу!
Поспілкувавшись за філіжанкою кави, кожен попрямував своєю дорогою: я – до редакції, а Маріку автівка повезла у Чернігів, а далі – до Києва. Але емоції і враження від почутого не полишає мене і сьогодні. Головне враження – Маріка там, у Нідерландах, стала більшою українкою, ніж дехто тут, в Україні.



