Одинадцять років тому маленька Софія Башинська з Корюківки потрапила на першу шпальту районної газети «Маяк». Що це була за подія та як потім складалася доля дівчини.
Газетне фото
Першого вересня 2015 року кореспондент «районки» прийшов у першу школу, щоб написати про місцеву дівчину Женю, котра закінчувала навчання. Тоді й з’явилося в газеті фото, на якому двоє випускників і двоє першокласників, серед яких маленькі Софія Башинська та Ростислав Скрипка.
Фото одинадцятирічної давнини
Софія та Ростислав – однокласники. Одинадцять років разом здобували знання, дружили. Цього року діти, котрі за ці роки дуже змінилися й фактично стали дорослими, зробили спільне фото, яке подарували газеті.
Його в редакцію принесла мама Софії й донька нашого колеги Віктора Божка Тетяна Башинська. Це стало приводом більше дізнатися про її «дівчинку з газети» та шкільний випускний, який відшумів 6 червня.
Медалістка
Нині Корюківський ліцей №1 провів у доросле життя три одинадцяті класи. Сімнадцятирічна Софія – одна з шести випускників, котрі закінчили школу з атестатами з відзнакою. Серед них і Ростислав Скрипка. Вони з 11-В класу.
До війни такі діти за особливі заслуги в навчанні отримували золоті або срібні медалі. Тепер держава ці відзнаки скасувала, та за традицією відмінників і досі називають медалістами.
Софія і Ростислав- цьогорічні "медалісти"
Софія з першого класу мала в табелях найвищі бали. Нею дуже пишаються батьки та всі рідні. Навчалася старанно, більше любила гуманітарні предмети, захоплювалася історією та літературою.
Не стало на заваді й дистанційне навчання, коли свідоме ставлення дитини до здобуття знань грає головну роль. Її не треба було контролювати чи всаджувати за уроки – вона мала мету. І тепер настав час втілити її в життя. Дівчина постала перед вибором професії.
- Я мріяла бути дизайнеркою, але не стала, - ділиться мама дівчини Тетяна. – І Софію в дитинстві відвела до мистецької школи, гадала, можливо, їй захочеться здобути цю професію. Та, видно, в доньки свої плани. Її, як і колись дідуся Віктора й тітоньку Сніжану, вабить журналістика.
Моя сестра Сніжана, котра працює кореспонденткою столичної газети, частенько брала її на різні заходи, інтерв’ю. А дідусь-газетяр з дитинства вчив віршувати, прищеплював любов до читання. Все це, мабуть, зіграло свою роль. Тож заважати доньці не буду – нехай обирає професію до душі.
Так склалося, що в дітей часто змінювалися класоводи, класні керівники. У восьмому класі їх класною мамою стала Олександра Євгеніївна Мартинович, яка викладала фізику. Між дітьми та педагогинею були чудові відносини. Вона й випускала у широкий світ своїх зміцнілих пташенят цьогорічного червня.
Випускний в укритті
Пані Тетяна розповіла, що рішення міськради про проведення випускних вечорів у місті лише в укриттях, сприйнялося неоднозначно. Одинадцятикласники та їхні батьки не про таке свято мріяли всі ці роки.
Діти готували гарне вбрання, традиційно вчили вальс, у який душу вклала корюківчанка Вікторія Доценко. Вони хотіли станцювати його біля школи, щоб лишилося відео на згадку про рідні стіни навчального закладу. В ліцеї чудова актова зала - чому б там не провести офіційну частину?
- Моя Софія навіть пропонувала попросити, щоб дозволили провести випускний вечір в приміщення школи. Та я відмовила її. Бо уявила, що станеться, коли така маса людей, в разі небезпеки, рине зі школи в бомбосховище! Ризикувати в наш складний час не можна.
До речі, все так і сталося. Тієї суботи ворог атакував Корюківку, розбомбив автозаправну станцію, поранив жінку. Тривога фактично не стихала. А в укритті нам було спокійно, змогли душевно й щемливо провести для дітей останній шкільний бал.
Софія та Тетяна Башинські
Ми з батьками зробили все можливе, щоб в укритті того вечора було затишно й красиво. Замовили чудовий банер, прикрасили стіни, застелили підлогу. Було багато квітів, повітряних кульок. Навіть червону доріжку з Наумівки привезли, по якій діти проходили під час вручення атестатів.
Єдине – такій великій аудиторії було замало місця. Бо лише випускників – три класи. А ще прийшли на свято рідні, друзі. Діти запросили всіх учителів, які їх навчали протягом одинадцяти років. Але ті маленькі незручності наше свято не зіпсували. Мами плакали від щастя…
А вальс випускники першого ліцею таки станцювали. І хоча не біля школи, а на вишиваному майданчику в сквері, він був особливий. Зворушливо й неймовірно гарно всі одинадцять пар кружляли перед глядачами, яких зібралося чимало.
Густі дерева надійно сховали їх від ворожого ока. Партнером Софії був не Ростислав, а інший випускник. Вони, як і решта пар, дуже старалися. Для Софії танці – ціле життя. Вона з першого класу відвідувала театр моди й танцю Євгені Гордюк, вчилася цьому виду мистецтва десть років.
Коли прозвучав останній музичний акорд шкільного вальсу – діти випустили в небо повітряні кульки у вигляді голубів миру. Вони, як всі українці, найбільше мріють про мирне й щасливе життя у своїй країні, усвідомлюють, що саме їм відбудовувати Україну, береги та захищати.
Під час святкування того вечора в місцевому кафе випускникам доводилося неодноразово переходити в добре облаштоване укриття на території другого ліцею. Адже зловіще лунали тривоги, літали в небі ворожі дрони, гриміли вибухи. Такі наші реалії…
