Вісімнадцять років тому нотаріус Коропського нотаріального округу Людмила Богуславська полишила солідну посаду начальника юридичного відділу районної ради і розпочала приватну юридичну практику. Звідтоді й донині вона – єдиний приватний нотаріус на Коропщині. Жодного разу Людмила Петрівна не пожалкувала про нелегкий і певною мірою ризикований вибір.

Із вдячністю й теплотою вона повсякчас згадує колегу з Мени Віру Петрівну Новик, яка за життя допомагала знайти єдино правильне рішення, консультувала і ділилася з досвідом.

Юристом стала наперекір бажанням

У шкільні роки Людмила мріяла бути залізничником. Батьки-колгоспники хотіли, аби донька вивчилась на вчительку й повернулась у рідне село Атюша. Попри мрію й наперекір рідним дівчина подала документи на факультет правознавства Бобровицького радгоспу-технікуму. Вищу освіту здобувала в Харківській юридичній академії, успішно поєднуючи трудову діяльність, сімейні обов’язки і навчання.

– Викладачі технікуму цінували наш курс, бо ми були першим набором на новий факультет. Конкурс серед абітурієнтів – серйозний: 9 претендентів на місце. Прохідний бал високий. Отож вступили переважно відмінники, – згадувала нотаріус шлях у професію. – Не дивуюся, що одногрупники з часом досягли професійних висот. Нині обіймають солідні посади. Олександра Красногора, з яким навчалися в одній групі, побачила серед членів комісії при обласному управлінні юстиції, яка приймала кваліфікацій екзамен. Очам не повірила, але дуже зраділа й відразу заспокоїлась. Подумала, що все буде гаразд, якщо серед екзаменаторів – рідна людина. Чи запитував щось – вже не пам’ятаю, 18 років минуло вже, але обоє зраділи зустрічі.

Юні студенти Людмила Богуславська, Олександр Красногор та Олена ПоснаЮні студенти Людмила Богуславська, Олександр Красногор та Олена Посна

Людмила Богуславська після навчання працювала юристом у Коропському районному управлінні сільського господарства, в райдержадміністрації, в районній раді. Відповідальні посади, авторитет і повага людей, стабільність, упевненість у дні завтрашньому когось би цілком влаштували, але їй захотілося змінити сферу діяльності. Чинне законодавство про нотаріат дозволяло відкрити приватну нотаріальну контору після відповідного стажування. Наважилась і не пожалкувала.

Правда, коли розповіла батькам про намір стати приватним нотаріусом, мати – в плач.

– Чого тобі ще треба? Сидиш в теплі, в добрі. Зарплата є. Хто до тебе прийде в ту контору? Що ти вмієш? Не позор нас із батьком. Таким було материнське «благословення», – згадує співрозмовниця. – Тепер, гостюючи в батьківському домі, кажу матері: «Якби менше клієнтів було, приїжджала б в село частіше. Хоча б один день без роботи пробути».

Надія Миколаївна Приходько нині неабияк пишається донькою, її досягненнями, впевненістю в своїх діях, повагою серед колег

– Авторитет авторитетом, та копання картоплі на маминому городі – діло святе. Мине Спас і наступного дня вона телефонуватиме й запитуватиме: «Люда, коли на картоплю приїдеш? По вашій скорості поле снігом прикидає», – усміхається Людмила Петрівна. – 20 соток мене чекатимуть. Доведеться відкласти найневідкладніші справи.

Сама собі начальник

За словами Людмили Петрівни, вона й раніше була начальником без підлеглих. Юридичні відділи і в районній адміністрації, і в районній раді функціонували в одній особі.

– Працювала в державних установах на всьому готовенькому. Робоче місце, оргтехніка й канцтовари, заробітна плата – ні про що не боліла голова. Приватну ж практику розпочинала з нуля, – розповідає нотаріус. – Орендувала кабінет, спершу тільки один. Зробили з чоловіком ремонт, купили меблі й комп’ютер, замовила бланки, необхідні для роботи. Грошей на все бракувало, і Руслан попросив у директора підприємства видати йому заробітну плату авансом аж за рік. Доки витрачали гроші на придбання всього необхідного, не думали, що чоловікові доведеться протягом 12 місяців тільки розписуватися у відомості.

Колеги щомісяця поверталися додому із зарплатою, а мій – з порожнім гаманцем

Чоловік жодного разу не дорікнув, не обмовився й словом про тривогу, ризик і незручності. Богуславські пережили труднощі й спільно реалізували задум-мрію Людмили про власну нотаріальну контору й приватну практику.

Про перші зароблені п’ять карбованців та першу свою пацієнтку нотаріус згадує жартома. Старенька бабуся викликала нотаріуса для оформлення й засвідчення заповіту дарування додому, адже за станом здоров’я не полишала домівку. Отож Людмила Петрівна пішла на околицю Коропа.

– За звичкою одягла туфлі на високих підборах. Каблук – 12 сантиметрів. Два з половиною кілометри до будинку клієнтки протопала впевненіше, а ось у зворотному напрямку – вже шкандибала, бо зламала один каблук. Можна сказати, що босоніж прийшла додому, – згадує співрозмовниця. – Та порозумнішала: зручне взуття, зручне вбрання.

За роки роботи приватним нотаріусом траплялися й інші нестандартні ситуації

Терпіння, комунікабельність, вміння уважно вислухати й зрозуміти людину, прагнення допомогти, не порушуючи присяги нотаріуса, посприяли моїй співрозмовниці завоювати довіру клієнтів.

Буває, що за консультацією і послугами протягом робочого дня приходить понад 30 людей. Кожному повинна приділити час й увагу. Щодня зобов’язана підготувати звіт, внести документи до відповідних реєстрів. Як каже, що хоча сама собі начальник, великої відповідальності за нотаріальні дії не скасовує.

За кожним виданим чи засвідченим документом – долі людей, їхні інтереси, подекуди не тільки сьогодення, але й майбутнє. У розмові обминаємо нюанси професійної діяльності та спектру нотаріальних дій, адже все це таємниця за сімома замками. Робота нотаріуса, без перебільшення, важлива, складна й різнопланова. Постійно треба самовдосконалюватися, поповнювати багаж знань, вчитися і слідкувати за змінами й вимогами законодавства.

Зростають у родині патріоти

Руслан Богуславський і Людмила Приходько зустрілися випадково. За кілька місяців одружилися. Пліч-о-пліч йдуть по життю 26 років.

Син і донька – гордість батьків. Восьмикласниця Маринка – мамина помічниця в усіх домашніх справах. Гарно готує. Серйозна не по літах – може навіть заспокоїти-втішити втомлену після напруженого робочого дня матусю. Дівчина грає на фортепіано, пише вірші, гарно малює.

Разом із Людмилою Петрівною розмальовують картини за номерами. Вже ціла колекція спільних робіт

– Частенько брала її з собою на роботу. Ще маленькою возила в колясочці. Допомагали бабусі. Так складалися домашні обставини, що мусила працювати. Коли Маринка підросла, теж удвох «трудилися». Вона тихенько сиділа в кабінеті, уважно слухала і роздивлялася клієнтів. Навіть почала називати мене «Петрівна», – у словах співрозмовниці вловлюю нотки жалю. – Відчуваю провину перед дітьми, що обділяла їх увагою. Та син і донька запевняють, що не ображаються і розуміють особливості моєї роботи. Олександр також обрав професію юриста. Цьогоріч закінчив технікум, але продовжуватиме навчання.

Любляча родина і улюблена робота – два крила її щастя. Невіддільні й однаково дорогі.

Тиха гавань, надійна опора у напружених службових буднях – родинаТиха гавань, надійна опора у напружених службових буднях – родина

До слова, Богуславські – великі патріоти. Над ліжком Олександра – національний прапор. Вірші Маринки – про Україну, про захисників, про любов до рідної землі. Разом з однолітками школярка плела браслети, малювала малюнки, писала воїнам листи. Людмила Петрівна разом із дітьми й чоловіком пакувала посилки з продуктами, засобами гігієни та іншими речами, необхідними на передовій. Через волонтерів передавали їх в АТО. Всі нотаріальні послуги для захисників – безкоштовні.

– Завжди кажу синові й доньці, що Україну треба любити і гордитися нею. Любити рідну Коропщину, бо живемо на цій землі, бо то земля наших батьків, наших дідів. Іншої країни у нас немає й бути не може, – озвучує Людмила Петрівна свою громадянську позицію.

Зерна патріотизму посіяні в серцях і душах дітей без показного пафосу. Тому й відгукнулися і в поетичних рядках Маринки, і в діях сина. Проникливий «Лист солдатові» дівчинка надіслала ще на початку війни на сході країни:

«Живу я в злагоді та мирі.

І вся моя рідня.

Ти захищаєш Короп милий

І в серці не згаса

Твоя любов до України».

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися