Хто ніколи не бачив і не слухав відому поетесу Антоніну Корінь, нехай пожалкує, сказала заслужений журналіст України Зоя Шматок, яка побувала на зібранні літераторів у Корюківському музеї.
Жаркого липня Антоніна Корінь приїхала з Кропивницького в рідні краї. Зустрічалася з однокласниками, які 55 років тому закінчили Корюківську середню школу № 1. Потім взяла участь у творчій зустрічі з талановитими людьми Корюківщини, яких об’єднує творчий клуб «Перлина», що відбулася у музеї.
«Таких одержимих і талановитих жінок у нас небагато, каже Зоя Степанівна, - до того ж це наша землячка».
Перлинка до перлинки
Спочатку Антоніна Корінь слухала місцевих поетів, прозаїків, композиторів. Щось пробувала писати, та швидко перестала. У кінці призналася: «То я відразу епіграми складала, та потім почала не встигати — заслухалася.
Любові Грищенко адресувала такі слова: «В душі й захват, і боління. В нас із вами — савинське коріння». Про Сергія Жарого написала: «В нього очі молоді й обличчя віку. І любові, й різних див учіться в чоловіка». Віктору Божку знайшла жартівливі слова: «Є давно в мене дружок — просто Бог, а звуть Божок».
Учасник зустрічі Віктор Татарин читав «Падіння яблука» зі своєї нової книги. У Любові Грищенко тепло лунало з вуст: «Я народилася у хаті під стріхою…». Ліричні вірші Сергія Жарого та філософська мудрість Анатолія Хоменка по-своєму торкалися струн душі присутніх.
Віктор Божок розповів, що працює над новою книгою. Нову пісню привезла Ганна Пономаренко й нові чудові вірші теж. Поетичні рядки «Про всіх нас» зачитала Ольга Лантух.
Учасники зустрічі з Аентоніною Корінь
Композитор Яків Коваленко разом з друзями Іваном Погуляєм, Миколою Наумчиком та -, як і належить козакам, зачепили за живе козацькими піснями. Антоніна Корінь не втрималася й пішла обнімати талановитих чоловіків ще й дякувати.
Мелодія — жінці до душі! А вперше цю пісню — обряд зустрічі кубанських козаків, виконав на Кіровоградщині чоловічий академічний козацький хор. І слова, і мелодія підіймають на крила.
Початок творчості
Це вже зараз про Антоніну Корінь говорять: «Знана поетеса, член Національної Спілки письменників України, громадська діячка». А було ж — дівча! Її перші віршовані рядочки народилися в Софіївці на Сновщині, коли їй було всього десять літ (тут вона народилася 1948 року).
Вони вдвох осиротіли — тато, колгоспний бухгалтер Михайло Григорович Мельник, по якому дуже боляче вдарила війна, пішов у вічність. Мама, Валентина Григорівна, сільська скромна вчителька, підіймала своїх діток на ноги сама. Її рідні тут не було. Вона приїхала в Софіївку із Савинок. Тут зустріла свого Михайла. Разом грали на сцені в опері «Наталка Полтавка».
Згодом Антоніна напише: «Мамина вчительська зарплата, город і господарство, на які весь час треба було працювати, — ото й усі наші скромні прибутки. Вінегрет у буфеті в сільському клубі на виборах, ситро на олімпіаді в райцентрі та пончик з повидлом, куплений у привокзальному буфеті — були омріяною розкішшю.
Мамі було ніколи за чоловічою та жіночою роботою віддаватися кухні так, як це могли робити інші жінки. Зате зимові вечори були нашими — книжки, вірші, вишивка, радіо. Вже з’явилась у селі електрика та перший телевізор. І світ ставав усе барвистішим і цікавішим. І я разом з мамою — редактором шкільної та колгоспних газет, писала за неї про це у стінгазеті».
«Пам’ятаю, як у школі ми писали твір про те, ким ми хочемо бути, — згадує з посмішкою Антоніна. — Усі однокласники, за винятком мене, відверто зізналися, що їх приваблює професія геолога. Я ж написала, що хочу бути журналістом.
Геологом ніхто не став, крім Валерія Кореня, мого майбутнього дорогого чоловіка. З мене журналіста не вийшло. Я віддала перевагу бібліотечній справі — закінчила Харківський інститут культури. Але пишу багато».
Не тільки поезія
Антоніні Корінь притаманний неспокій. Працювала бібліографом, методистом, редактором, заступником директора та вченим секретарем у бібліотеках України та Білорусі, в обласних бібліотеках Кіровоградщини та літературно-меморіальному музеї Івана Карпенка-Карого, де трудиться тепер.
На громадських засадах очолювала літературно-мистецький клуб «Євшан», член громадської ради при міськраді. А скільки було відгуків про створене нею жіноче культурологічне товариство «Жменя», де пропагувались культура й література, відбувалися зустрічі-знайомства жіноцтва з талановитими сім’ями.
Не перелічити її виступи перед читачами в пресі, по радіо й телебаченню. Понад 900 публікацій. Багато часу віддає роботі з творчою молоддю, а ще авторка та редактор близько 40 книг земляків.
Перша книжка Антоніни Корінь — лірична поезія «Заворожи мене» побачила світ 1993 року. Потім Тоня почала писати книжечку дитячого гумору «Веселі дрібнички із сімейної скарбнички», взявши в помічники синочка.
Це «Сім нот мінору», «Віку мого день», «Монолог метелика», «За руки по райдузі», дитячі книжки, пісенні збірки, книги публіцистики, «Долинська галактика». Ще ж вона зайнялася українськими перекладами книжок із російської, білоруської, болгарської мов.
З ентузіазмом упорядковувала альманах жіночої поезії та пісні «Зоря материнства». Як не впорядкувати — сама ж мати двох дітей і бабуся двох онуків. Згодом ініціювала видання українсько-болгарського альманаху взаємоперекладів «Подвійна райдуга».
Пишається жінка, що має багато друзів. І до Корюківки прїжджала разом з подругою Зінаїдою Андріяшевською — членом Національної спілки народних майстрів України. Ця жінка -автор 33-х вишиваних рушників. Тонка, ніжна й красива робота. Антоніна разом із Зінаїдою виступали і в Наумівці.
Ще 13 книжок
Антоніна Корінь планує в недалекому майбутньому видати ще 13 книжок. Ці цифри примушують взятися за голову. «Спішу! — Сміється поетеса. Я не знаю, скільки ще мені відміряно жити, рік, десять, чи більше? У сімдесят років відчула величезне бажання писати й писати!
Хистка це грань між смутком і надією, але Антоніна не поступиться — видасть ці книжки. Одну із запланованих «Зри в корінь» — про свій колективний портрет як письменниці вже привезла. В ній і написано, які книги готуються до друку. Залишається лише молитися, аби все Антоніні вдалося.
