У маленьке село Домашлин, що на Корюківщині, з перших днів російсько-української війни почали прибувати внутрішньо переміщені особи. Й досі всі лишаються у населеному пункті.
Староста Домашлинського старостинського округу Корюківської міськради Алла Єгунова розповіла, що вперше й востаннє (дай, Боже) їхнє село побачило колону ворожої техніки наприкінці лютого. Тоді танки й бронетранспортери кружеляли їхніми околицями.
Українські захисники зіпсували їхню логістику своїми вмілими діями. Тож рашисти довго шукали, якою дорогою дістатися Чернігова. Не вийшло втілити заплановане на Сосниччині, з населеними пунктами якої межує Домашлин, тож забрели до них.
Алла Іванівна не приховує: було дуже лячно. Видно, ворог шукав шлях з твердим покриттям. Не менш як три сотні одиниць різної смертоносної техніки проїхало вулицями Домашлина. Добряче попсували асфальтівку. Опісля рушили у бік Мени.
З перших днів війни у село почали втікати з Києва, Чернігова та навколишніх населених пунктів земляки. Їхали до батьків, родичів, у свою дачу. Приїжджали як пенсіонери, так і родини з малими дітьми. Село з радістю прийняло усіх.
Тим, хто потребував, надавали гуманітарну допомогу у Корюківському центрі надання соціальних послуг та молодіжному центрі «КУБ». Місцеві люди подільчиві, теж не відмовляють нікому в підтримці. Ще всі вимушені переселенці лишаються в Домашлині.
Хтось уже з’їздив, навідався у свій будинок чи квартиру. У багатьох житло пошкоджено у результаті обстрілів. Декотрим людям нікуди повертатися, тому планують садити городи і якось виживати.
Є ще одна проблема, каже Алла Єгунова, що тривалий час не розв’язується у селі. Це невиплачені пенсії за останні два дні лютого та весь березень. Для стариків вона дуже болюча. Які у літніх людей заощадження? Отримав пенсію – живе, немає грошей – виживає.
