Час від часу різними населеними пунктами Корюківського району курсує білий бусик марки «Мерседес» з увімкненим гучномовцем. Бравим голосом чоловік закликає людей продавати їм речі, котрі вже не потрібні у господарстві. Сусіди.City вирішила дізнатися, що це люди та який «антикваріат» їх цікавить.
У мене в господарстві назбиралося кілька подушок із пір’я та є дуже давня, ще бабусина, перина. Все це з часом набуло неприємного запаху, хоча інколи подушки я носила чистити, замінила напірники, просушувала на сонці. Та коли в один із приїздів рідні після ночі вони почали дружно чхати — зрозуміла, це алергія на мої подушки. Настав час їх позбутися.
Якось у соцмережах пробачила оголошення про те, що до вашого дому приїде автівка й забере пір’я, брухт, кольоровий метал, давні телевізори, газові колонки й т. д. Набрала вказаний номер, розпитала що почім, домовились про зустріч. А невдовзі покупці вже були біля мого дому.
Це були двоє 22-річних парубків Максим Перепелиця та Віталій Звірковський з міста Лубни, що на Полтавщині. Хлопці розповіли, що займаються цим бізнесом, бо в їхнім місті це вже традиційна справа. В кого немає іншої роботи, їздять по різних областях України, скуповують непотріб та інші речі.
Потім усе це здають гуртом, але вже дорожче, і з того живуть. У Чернігівській області вони бувають 2-3 рази в тиждень. Поширюють своє оголошення в соцмережах, люди телефонують, призначають зустріч. У селах курсують вулицями та в гучномовець закликають населення виходити й пропонувати їм товар.
— Зазвичай о п’ятій ранку ми вирушаємо з дому, долаємо
Максим каже, що велику ціну за товар вони не можуть запропонувати. Скоріше — просто звільняють населення від непотребу за символічні гроші. Подушки беруть від 5 до 50 грн за кілограм. Розрізають напірники, перевіряють рукою якість пір’я. Якщо куряче й давнє, то понад п’ять гривень не дають. А коли попадається гусяче — й сотню не шкодують.
Брухт теж недорогий. За чорний пропонують 2,5-3 грн за кг, за кольоровий — від 25 до 200 грн. За телевізор дають 50 гривень. Більше цінуються давні, у дерев’яній коробці, а не пластиковій. Цікавлять їх з радянського періоду газові колонки, холодильники, забирають також пральні машини.
— У Корюківському районі ми періодично буваємо в Мені, де люди масово пропонують брухт, та Корюківці — там частіше продають пір’я. Інколи люди ображаються, коли ми порахуємо їхній дохід, кажуть замалі ціни. Нічого не поробиш.
Коли порахувати наші витрати: дорога, проживання (зазвичай зупиняємося в менському хостелі), харчування, то більших цін ми запропонувати не можемо. Але у цій справі є свої плюси: людям не треба самим вивозити з двору непотріб, що роками, десятиліттями збирався в господарстві. За ним зробимо це ми.
Максим і Віталій займаються цією справою рік. Кажуть, що майже ніколи не вертаються зі своїх поїздок порожніми. І хоча хлопця мають досить популярні спеціальності: столяр-будівельник і зварювальник, поки лишати цей бізнес не планують.
