Нещодавно жителька Стольного Наталія Калюжна вперше взяла участь у Всеукраїнській виставці гладіолусів, яка відбулася в Києві у Національному ботанічному саду імені Гришка НАН України, представивши власноруч вирощені квіти. Пані Наталія поділилася враженнями від події та секретами свого квіткового хобі.
Квіти крізь роки
Пригадуючи дитинство, 47-річна Наталія Калюжна каже, що колись і в думках не мала, що буде займатися городництвом, квітникарством. Тоді їй усе, що було пов’язане з копирсанням в землі, навпаки відштовхувало. Може тому, як тільки закінчила навчання в місцевій школі (цього року виповнилася якраз 30-та річниця від того моменту), поїхала на навчання до Чернігова і вступила до Чернігівського кооперативного технікуму.
– Якийсь період свого життя я була відірвана від села і від усього того, що було пов’язано з сільськими клопотами, – згадує Наталія. – За фахом, отриманим в технікумі, не працювала жодного дня. Жила то в Чернігові, то в Харкові, працювала на різних підприємствах, до Стольного навідувалася лише на декілька днів, щоб відвідати батьків, щось допомогти їм по господарству. Але потім сталося так, що 13 років тому я повернулася додому назавжди. І робота на землі стала головним заняттям мого життя, бо саме ця праця давала мені незалежність і основний фінансовий прибуток.
Дякуючи Богу, незважаючи на болі, хвороби та втому, усі разом вони обробляють присадибну ділянку, на якій вирощують картоплю та всяку городину. Здавна біля дому садили і те, що милувало око, – квіти. Їх не було багато – усього потроху. Це вже коли Наталія приїхала до Стольного назавжди, вони стали її джерелом натхнення й радості.
У різний період їй подобалися різні квіти: то хризантеми надихали своєю розкішшю восени, то милували очі півонії чи лілейники. Сьогодні на її клумбі з ранньої весни до пізньої осені майорять однорічники та багаторічники – тюльпани, жоржини, півонії, нарциси, карликові іриси, хризантеми, лілії та лілейники. Останніми роками особливе місце у її саду та серці посіли гладіолуси. Запитуємо: чому?
– Якось, поїхавши на центральний базар до Чернігова, придбала декілька цибулин гладіолусів, – розповідає Наталія Калюжна. – Посадила їх, а потім чекала, коли ж з’явиться перша квітка. На щастя, я отримала відгук на власні старання, бо дійсно була вражена і довжиною квітконоса, і красою кожної квітки. От тоді я сказала матері: «Мамо, я її знайшла. Я знайшла квітку свого життя».
Було це у 2021 році, а вже наступної весни на нашій землі палала війна. Наталія говорить, що тоді справді замислилася над тим, чи потрібні квіти у такий важкий для людей час. І одразу ж сама собі дала відповідь – потрібні!
Колекція та натхнення
Наталія розширювала свою колекцію, щораз купуючи нові сорти. Тепер у неї є сорти як вітчизняних, так і іноземних селекцій. Вона займається лише вирощуванням гладіолусів, хоч їй цікаві і секрети селекційної роботи. Однак вважає, що селекція – це царина тих людей, які віддають науці все своє життя: вчаться цьому, цілими роками практикують, експерементують. Воночас Наталія готова із задоволенням дослухатися до порад знаних науковців.
Для Наталії Калюжної гладіолус – це не просто декоративна рослина, а виклик і творчість. Вона вже готова сказати «стоп!» своєму бажанню купувати нові сорти, бо їх вже сьогодні більше півтори сотні. Різних за розміром квітконоса, кольором та формою квітки, терміном цвітіння.
Там же облаштувала шкілку, де поруч із розквітлими гладіолусами доглядає рядочки маленьких бульбоцибулинок. Наступного року вони перетворяться на повноцінні цибулини, здатні подарувати людям красиві та пишні букети.
Від самого початку вирощування гладіолусів пані Наталія, яка до того мала примітивні знання щодо їх агротехніки, почала багато читати додаткової літератури, підписалася на різноманітні спільноти квітникарів у соціальних мережах, де знаходила однодумців, з якими радилася, отримувала консультації, дізнавалася щось нове. Одними з перших її наставників стали відомі квітникарі з Березни Володимир та Оксана Мостепани.
Перший вихід на велику сцену
Цього року Наталія вперше наважилася показати свої квіти широкій аудиторії, хоча спочатку брати участь у виставці взагалі не збиралась. До столиці їхала зовсім з іншою метою – відвідати виставку і за можливості вживу поспілкуватися з тими, з ким до цього спілкувалася лише дистанційно, сфотографуватися з ними.
– Я приїхала на виставку в третій день її роботи, а з собою привезла кілька власноруч вирощених сортів, – ділиться Наталія. – Для мене це було наче як потрапити у світ, про який мріяла багато років. Тут я побачила стільки краси, поспілкувалася з людьми, які так само горять любов’ю до квітів. І зрозуміла, що хочу розвиватися далі.
На виставці було представлено понад дві сотні сортів гладіолусів. За словами Наталії Калюжної, частина їх є і в її колекції. А от те, чого нема і що вона бачила до того лише на світлинах, тепер змогла побачити зблизька і зняти на відео.
Результатом стало те, що обидва виставлених сорти опинились на столі чемпіонів. Організатори сподіваються, що приклад Наталії Калюжної комусь додасть впевненості у власних силах та надихне приїхати наступного року вже на ювілейну ХХХ Всеукраїнську виставку гладіолусів саме в якості учасника.
– До речі, оригінатором сорту Моя Україна (людиною, яка вивела його) була знана селекціонерка, на жаль, нині вже покійна, Ніна Мірошниченко, – розповідає Наталія. – Ніна Панасівна, яку називали королевою гладіолусів, і започаткувала у 1996 році проведення Всеукраїнської виставки гладіолусів, а потім протягом 13 років очолювала оргкомітет. Після її смерті справу продовжила Еліна Виноградська, чоловік якої, Сергій, вивів у 2010 році сорт Гостья із Будущего.
Дебют у Всеукраїнській виставці гладіолусів став для пані Наталії не лише особистою перемогою, а й змогою познайомитись ближче з тими, кого вже знала віртуально, побачити представлені на виставці сорти, обговорити питання агротехніки гладіолусів. Ця подія стала також чудовою нагодою познайомитися з уже відомими українськими селекціонерами, за творчістю яких раніше доводилося лише стежити в соцмережах та читати в спеціальній літературі. Серед них – Еліна Виноградська та Василь Горобець, внесок яких у селекційну роботу декоративного садівництва значний і вважається справжнім національним надбанням.
Також у виставковій залі Наталії вдалося познайомитися ближче і поспілкуватися з такими ж квітникарями, одержимими любов’ю до вирощування гладіолусів, – Ярославом Біліневичем, Сергієм Грузінським, Ольгою Горянською.
Квіти всупереч усьому
День Наталії Калюжної розпочинається о 5.30, а закінчується з настанням сутінків. Розповідає:
– «Іди вже до хати!» – гукає вечором мене мати. «Зараз!» – відповідаю. А потім те «зараз» затягуються ще на пів години-годину. Бо ж всьому треба дати лад: просапати, підживити, відлякати шкідників, полити. Помічники? Не допускаю нікого! Щоб, не дай Боже, не зламали краси. Тато хіба що навесні може допомогти маркером рівненькі ряди пробити в ґрунті чи влітку піднести води для поливу. Всю решту роблю сама.
Одним з першого, що Наталія робить одразу, коли вранці виходить на вулицю, – йде до свого квітника, щоб поглянути, що там з’явилося нового, якого кольору квітка народилася. Каже, що іноді засмучується, коли бачить, що вночі грядкою пробіглася якась тварина – чи то коти, чи собаки, а може, і зайці, яких розвелося ой-ой скільки – і зламали не одну рослинку.
– Ми живемо на самому краю села, як їхати в сторону Дмитрівки, – розповідає пані Наталія. – Город простягається на 60 метрів від самого двору і аж до лісу, то всяких тварин можна побачити.
Слухати Наталію Калюжну можна довго і з усім, що вона каже, можна погоджуватися. Бо у її словах – щирість, притаманна українській жінці, яка любить рідне село, свою землю, яку хоче прикрасити різноманітними барвами, щоб вона була ще милішою.
Наталія за чотири роки, відколи займається вирощуванням гладіолусів, дійшла до того, що почала реалізовувати бульбоцибулини. До цього ставиться відповідально: ретельно фіксує назви сортів при зборі, проводить необхідний обробіток посадкового матеріалу від хвороб та шкідників, слідкує за дотриманням умов зберігання бульб. Реалізацією продукції займається від осені і до самої весни.
Переважно покупцями є жителі Чернігівщини. Буває часто і на Троїцькому базарі в Мені. Каже, що після того, як минулого року зареєструвалася в Фейсбуці (зробила це також спеціально, щоб зрушити на краще продажі), то вже вийшла навіть за межі області. Найдалі, куди поїхали її гладіолуси, це Львівщина.
– Хтось скаже, що бульбочка гладіолуса коштує дорого, але ті, хто цінує працю на землі, ставляться до цього адекватно, – каже квітникарка. – А самими квітами я не торгую – я їх дарую. Хтось запитує: «Що там у тебе нового розцвіло?» А я відповідаю: «Приходь в гості і побачиш!» Той, хто відгукується, додому не повертається без букету гладіолусів, адже буває, що букети стоять у мене в коридорі цілими відрами.
Сьогодні, коли країна живе в умовах війни, особливого сенсу набувають слова: «А ти сій квіти, навіть якщо завтра – кінець світу». Для Наталії Калюжної це не просто гарна фраза, а життєвий принцип.
– Квіти вчать нас вірити в майбутнє, – переконана вона. – Коли саджаєш цибулинку, ти вкладаєш у землю надію. І навіть якщо довкола важко, коли розпускається перша пелюстка – ти відчуваєш, що життя перемагає.
