Ідуть люди в редакцію Сусіди.City зі своїми проблемами. Нещодавно в темному коридорі (саме світла не було) почули голос чоловіка. Це завітав житель Білошицької Слободи Іван Назаренко. Прийшов, щоб розповісти, як нині живе їхнє прикордонне село та запитати, чи відновлять у їхньому населеному пункті мобільний зв'язок.
Івану Андрійовичу — 76 років. У Б.Слободі проживає в батьківській хаті сам. Дружина та діти в сусідньому Перелюбі. Недалеко. Проте пішки в його віці туди вже не дійдеш. У редакцію прийшов, аби пожалітися, як погано живеться людям їхнього села без мобільного зв’язку.
— «Водафону» вже зовсім немає. Розбомбили. Місяць, до 4 жовтня, ще можна було додзвонитися по Київстару, а це — повна тиша. Глухе село стало, зовсім глухе, як у первісному суспільстві, — бідкається чоловік у літах.
— Хоча б кілька годин на добу працював мобільний. Усім хочеться з рідними поговорити. А ще бувають різні надзвичайні ситуації. Комусь «швидку» треба викликати, комусь пожежників. Але хоч у дзвони бий — ніхто не почує.
Іван Назаренко живе скромно, на пенсію. Розповів, що торік на дрова 21 тисячу отримав, дуже радів, що придбав паливо на зиму. І цього року подавав документи на допомогу, чекає.
— Хоч і далеченько ми від Корюківки, та дістатися міста можемо, семенівські маршрутки ходять. Недавно двічі в день курсували, а це один раз, зламався, кажуть, транспорт. Сподіваємося, що швидко полагодять. А поки, зранку приїдеш у місто й до вечора чекаєш.
Телевізор показує, коли світло є, проте інтернету немає. У мене два телефони: кнопковий і смартфон. Коли був зв’язок, міг дізнатися якісь новини з інтернету. А дітям нашим, школярикам, зовсім кепсько, по домівках сидять. Їх, може, п’ятнадцять у селі лишилося.
Обстріли ворожі дошкуляють дуже. Дрони гудуть і вдень, і вночі. Хто по хатах ховається, хто по погребах, особливо сім’ї з дітками страждають. Харчі в селі можна купити, магазин працює, та жити боязко. А куди поїдеш зі своєї хати? Треба виживати.
Нам би мобільний зв’язок — трохи б спокійніше почувалися. І можливість така є. Та познімав оператор частину обладнання й кинув село напризволяще. Ми розуміємо, що воно дороге, що це приватна структура, котра дбає про свою вигоду, проте й про нас хтось має турбуватися.
А це чутки селом поширюються, начебто представники оператора сказали гроші з людей збирати на мобільне обладнання, цілий мільйон треба. Гадаю, що то брехня, ніхто таких коштів не вимагає, та й у кого вони є? Напевно сільчани від відчаю таке говорять.
Проте болюча проблема існує й ніяк вона не розв’язується. Тому через засоби масової інформауції прошу звернути увагу на жителів Білошицької Слободи тих, хто може посприяти й допомогти нам виживати у такі скрутні часи. Поверніть нам, будь ласка, мобільний зв’язок!
