17 травня 2026 року Менська громада у скорботі попрощалася із Захисником України Валерієм Петченком із села Городище. Воїн загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині, а підтвердження його загибелі родина отримала лише через півтора року.
17 травня 2026 року Менська громада знову одяглася в жалобу. Жителі громади зібралися, щоб віддати останню шану своєму земляку — мужньому Захиснику Валерію Петченку, який поклав життя за свободу та незалежність України.
Валерій Петченко народився 8 лютого 1973 року в Оренбурзькій області. У 1981 році його родина переїхала на батьківщину матері — до села Городище на Менщині. Саме тут минули дитинство та юність майбутнього воїна. Після закінчення восьми класів місцевої школи він здобув професію тракториста у Менському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті.
Згодом проходив строкову службу у званні матроса. Повернувшись додому у 1993 році, працював у рідному селі. Багато років трудився у колгоспі «Україна», а після реорганізації господарств — молокозбірником у підприємця із заготівлі молока. З 2015 року і до мобілізації працював на Ічнянському молокозаводі.
10 серпня 2024 року Валерій Петченко став до лав Збройних сил України. Службу проходив у 425-му окремому штурмовому батальйоні «Скеля». Виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків фронту — Покровському.
20 жовтня 2024 року поблизу Новогродівки Донецької області, під час свого першого бойового завдання, зв’язок із воїном обірвався. Тривалий час він вважався зниклим безвісти. Рідні місяцями жили між надією та болем невідомості.
Лише у травні 2026 року після проведення ДНК-експертизи родина отримала офіційне підтвердження: Валерій Петченко загинув у тому самому бою, залишаючись вірним військовій присязі до останнього подиху.
Поховали Захисника з усіма військовими почестями на кладовищі у селі Городище. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, побратими, друзі, представники влади та жителі громади.
У загиблого Захисника залишилися старенька мати, дві доньки та онук.
