Нещодавно українська делегація в складі вокального гурту «Радола» з Корюківки та танцювального колективу «Ягідки» зі Сновська побували на фольклорному парад-фестивалі в нідерландському місті Брюнсюм. Як там зустрічали наші таланти та з якими враженнями земляки повернулися додому.
Радість плюс воля
Вокальний колектив «Радола» у складі шістьох учасниць віком від 19 до 28 років під керівництвом Людмили Мартинової було створено при Корюківському міському будинку культури рік тому. Вокалісти — колишні юні таланти з відомого та популярного колективу «Ритм», що об’єднав кілька поколінь співучих корюківських дівчат і хлопців.
Тепер «ритмівці» стали дорослими, здобули професії, декотрі вже мають власні родини. Не всі розлетілися по країні, частина з них повернулася додому, в прикордонну Корюківку, де чути вибухи, постійно лунає тривога, ворог обстрілює навколишні села та й саме місто.
Учасниці поїздки разом з Людмилою Мартиновою
Та безмежна любов до пісні знову їх об’єднала. На щастя, їхня улюблена керівниця Людмила Олексіївна живе в Корюківці, працює в БК і сповнена творчих планів. Назву новому колективу придумала учасниця гурту Регіна Пилипенко — викладачка української мови та літератури ліцею № 1.
«Радола», — каже Регіна, — означає радість плюс воля». Ось таке пояснення молодої філологині! Дівчата розповіли, що із задоволенням відвідують заняття двічі в тиждень. Попри роботу та домашні клопоти вони знаходять на це час і дуже раді такій віддушині й можливості виплеснути свої творчі емоції.
Поїздка в Нідерланди
Нещодавно Регіна Пилипенко проходила стажування в Корюківській міській раді. Там вона дізналася, що відомий сновський танцювальний колектив «Ягідки» під керівництвом Наталії Мірошниченко, де займаються переважно школярі, їде на фестиваль до Нідерландів і в них є чотири вільні місця.
Довго не роздумуючи, четверо вокалісток «Радоли» почали готуватися до поїздки в Брюнсюм. Це мальовниче місто на південному сході Нідерландів, у провінції Лімбург, яке відоме багатою вуглевидобувною історією, природними заповідниками і тим, що починаючи з 1963-го, раз на два роки проводить фольклорний парад-фестиваль. Запрошують на цей захід учасників з різних держав, зокрема й з України.
- До складу делегації увійшли: 26-річна Регіна Пилипенко, 28-річна лікарка-педіатриня Аліна Заяць, 27-річна вихователька дитсадка «Дельфін» Євгенія Копил та 19-річна бариста місцевої кав’ярні Дарина Макаренко. А загалом українська делегація складалася з 24 осіб. Уявіть, як це було для нас і сновчан почесно та відповідально — представляти Україну в Нідерландах!
Виїхали наші земляки 22 червня. Дорога важка та довга — три дні в один кінець, понад дві тисячі кілометрів. Корюківські дівчата вирушили самі, без Людмили Мартинової. На жаль, було лише чотири місця. Та вони тримали з нею постійний зв’язок: і вдень, і вночі телефонували, надсилали відео, голосові повідомлення.
Зустрів українську делегацію онук нині покійного засновника фестивалю. Це було дуже почесно, бо особисто він більше нікого не зустрічав. Щиро співчував, казав, що в їхній країні багато наших людей знайшли прихисток під час війни.
Українська делегація з організаторами фестивалю в Нідерландах
І він, і меркиня міста, з якою відразу познайомилися, не приховували свого здивування, запитували: «Як можна не лише жити, а ще й займатися творчістю в такій небезпеці? Чому ви не виїжджаєте?» Дівчата їм пояснювали, що вони — на своїй землі, яка дає їм силу, талант, що всі не можуть покинути Батьківщину. Адже треба комусь її захищати, вчити дітей, лікувати людей, зміцнювати економіку, допомагати ЗСУ.
Фестиваль
Сам фестиваль тривав чотири дні, з 25 по 28 червня. Українська делегація проживала в готелі. Проте в ці дні в Нідерландах була просто неймовірна спека, коли стовпчик термометра підіймався до позначки +45. Тому всі заходи розпочиналися після 17 години.
А це означало постійні зміни в програмі, необхідність бути готовими до виступу в будь-який момент. Репетицію змогли організувати лише раз. Та українці — загартовані, готові до несподіванок, перемикатися на ходу.
Під час одного з виступів корюківських вокалісток
— У перший день відбулося знайомство всіх учасників із 12 країн, які прибули на фестиваль, — розповідають дівчата. — А перед цим для нашої делегації влаштували особливу зустріч — зі спонсорами цього заходу та міською владою.
Ми навіть змогли виступити перед ними на маленькій сцені! «Ягідки» неперевершено станцювали, а ми заспівали дві українські народні пісні в сучасній обробці. Без мікрофонів! Та нас не лише почули, організатори не приховували свого захоплення.
На другий день виступали всі учасники з 20-хвилинними програмами. «Ягідки» показали два танці, корюківчани заспівали дві пісні. А потім разом влаштували фінальний номер з піснею «Ми — українці!» І він викликав справжній фурор!
Така енергетика, така майстерність, така емоційність! Про українців заговорили усюди, казали, що ми йдемо подивитися саме на виступ української делегації. А ту пісню потім виконували на всіх концертах. Люди підспівували, аплодували, вигукували «Слава Україні!»
В той день нашу програму відкривала сольна пісні Регіни «Чорне і біле». На четвертий день припав фінальний гала-концерт. Розпочався він з параду всіх учасників фестивалю, які йшли центральною вулицею міста. Кожну делегацію супроводжував духовий оркестр.
«Ягідки» танцювали, «Радола» співала «Козацькому роду нема переводу». Люди на вулицях скандували «Слава Україні!» Парад транслювався по місцевому телебаченню, ютуб-каналах. На гала-концерті українцям виділили для виступу 20 хвилин, удвічі більше, ніж іншим учасникам. Адже на них дуже чекали. І глядачів прийшло найбільше.
Регіна Пилипенко
— Ми всі пісні співали наживо, викладалися навіть не на сто, а на триста відсотків, — діляться враженнями наші землячки. — За кілька днів навчили багатьох іноземних учасників українських слів: «привіт», «добрий день», «до побачення», «смачного». І особливо — «дякую»!
Знаєте, ні в кого з учасників не було такої енергетики, як у нас, українців. Вони живуть розмірено, спокійно, а ми — не такі. Ми навчилися цінувати кожну хвилину, війна зробила нас наче сталевими. У наших піснях звучало й таке: «А нас б’ють — ми ж не падаєм! А женуть — не йдемо. На землі своїй з гордістю будем жить все одно!»
Ми дуже здружилися зі сновськими танцюристами, були як одна сім’я. Шкода, що не змогли показати всі номери, які підготували. До нас підходили інші учасники, просили дати посилання на наші пісні в ютуб-каналі, скинути їм наші відео виступів на телефон.
Дружні й талановиті - учасники української делегації
А загалом такої шаленої уваги до українців в Нідерландах ми не очікували. Нам усе дуже сподобалося. Переконані, що це лише початок. Будемо ще наполегливіше займатися, їздити на запрошення, розповідати про Україну та мужній український народ.
Післяслово
Учасники «Радоли» через газету висловлюють подяку міській владі за чудові сувеніри для організаторів фестивалю, наданий транспорт для учасників спочатку до Чернігова, а потім з Києва до Корюківки. Щиро дякують Олені Мостович за неперевершені костюми.
Корюківська майстриня навіть виготовила своїми руками так звані припинди (верхня виплетена з ниток частина одягу, що вдягається на спідницю). Одну з них дівчата подарували й меркині міста Брюнсюм, яка потім довго не хотіла її знімати, навіть зустрічала в ній гостей фестивалю.
Подарунок для меркині - припинда
Самі ж дівчата стали спонсорами цієї поїздки, бо за умовами участі витрати складали: 50 на 50. Кожна заплатила 300 євро. Та найщиріші слова вдячності учасниці гурту адресують своїй керівниці Людмилі Мартиновій, яку дуже поважають і цінують.
А меру Корюківки Ратану Ахмедому привезли від колеги з Нідерландів подарунок, на якому зображено горизонт міста з визначними місцями: копальнями та мерією, та щирі вітання.
