Про Наталію Могілевець Сусіди.City дізналися торік, побувавши у Березнянській бібліотеці. Там є виставка робіт талановитих жителів селища, яка з порогу впадає в очі і вже не відпускає. З часом розкажемо і про них, бо заслуговують, щоб усі дізналися про їхню творчість. Аж тепер прийшов час познайомити вас із майстринею, яка багато чого вміє створювати своїми руками.
Завадив карантин
На жаль, в умовах карантину довелося спілкуватися телефоном. Та це не завадило відчути енергетику співрозмовниці, бесіда вийшла цікавою і щирою навіть на відстані.
Чутно було, як щебече менший синочок Наталії Арсеній. Йому чотири з половиною роки. Старшому Артему вже дев’ять з половиною. Він дуже творчий, в маму і бабусю та прабабусь. Змалку малював, щось виготовляв, навчився вишивати та ще багато чого.
Випробовувала себе у різних професіях, зараз поки стоїть на обліку в центрі зайнятості та планує після карантину виходити на роботу
Наталія також з дитинства була активною і творчою. В яких тільки гуртках не займалася. От тільки, сміється, до співів таланту немає. А може, просто не виявила ще.
Після школи навчалася в Прилуцькому педагогічному училищі, але вихователькою так і не працювала.
Творчість і в душі, і в генах
Хобі з’явилося, коли була у першій декретній відпустці. Тоді разом зі старшою сестрою Оленою почали щось вигадувати і створювати.
– У нашої мами є хист до малювання, малювала для себе, для душі. Більше цим займатися не вистачало часу, бо нас у неї четверо – двоє синів, дві доньки, – розповідає Наталія. – І мені передалися її здібності. Та й бабусі наші майстринями були, шили колись, мали швейні машинки. Разом з Лєною ми спочатку робили з гіпсу різні панно на стіну. Після того, як вони висихали, я їх розмальовувала. Що для себе, а що дарували друзям. Потім якось захотіла зробити ляльку-мотанку – десь побачила, мене зацікавило. Це не так просто, як здається, у цій справі багато тонкощів, навіть колір ниток обирається різний.
За словами майстрині, кожна лялька має своє призначення. Є для здоров’я, для кохання, для народження дитинки, для достатку. Це оберіг, який ще для наших далеких пращурів мав неабияке значення.
Наталія розказує, що лялька-мотанка не має обличчя, тулуба та ніг. Робити її потрібно з доброю енергетикою, з гарними помислами та думати про те, яке саме призначення у неї. Якщо, наприклад, це для жінки, яка мріє про дитинку, то й уявляти під час виготовлення ляльки ви маєте те, як у неї з’явиться малятко, щиро всією душею їй цього бажати.
Особливо майстриня не звертала на це уваги, а зараз от розуміє, що одна жінка, якій подарувала таку ляльку, вже готується стати мамою. Інша знайшла своє кохання. Хтозна, можливо, просто так співпало, а може, наші предки не даремно робили таких ляльок, бо це допомагає. У будь-якому випадку вони приносять радість як всяка ручна робота, виготовлена з любов’ю і добрими думками.
Завжди є під рукою подарунок
Саме так пані Наталія все й створює, за що не візьметься. А береться вона за різні справи, щоб і цікаві, і складні. Робила і магнітики з солоного тіста, і букети з цукерок у неї замовляють, і статуетки зі старих м’яких іграшок.
У школі, де Артем навчається, стіну прикрашала. І в садочок, куди Арсеній ходить, свої іграшки носила. Взагалі дуже активно бере участь у дитсадівському і шкільному житті синів.
Тепер от захотіла ікони бісером вишивати, дізналася все про це. Попросила у батюшки в церкві благословення. Перша якось, каже, важкувато йшла, а друга – добре, легко, на одному подиху. Вишивала Покрову Божої Матері. Можливо, й до Покровського ярмарку ще й на продаж вишиє. І там купують її вироби.
Мої домовички вже й в Італії живуть. Подарувала якось одній жінці, то вона потім замовила для своїх італійських родичів такі сувеніри.
До інших свят шиє іграшки-подаруночки, які розлітаються, як гарячі пиріжки. Як ось цьогоріч всім сподобалися милі домовики до Дня святого Валентина та 8 березня. Буває, і замовляють потім ще щось.
– Мені приємно, що моє хобі приносить задоволення не тільки мені, та й підзаробити можна, – ділиться Наталія. – Коли я цим займаюся? Та коли натхнення прийде. І діти мені не заважають, нам разом завжди весело і цікаво, є чим зайнятися. Тепер можна спокійно все розкласти. А от раніше, як малі зовсім були, то ховала все на шафу. Зараз вечорами щось придумую, хоч і городи, але можна час знайти. Та й під телевізором просто не сиджу, а вишиваю.
Можливості для творчості – поруч
Розповідає, що тепер в інтернеті є безліч різних майстер-класів. Можна знайти те, що вам подобається і під силу. З часом і з досвідом виходитиме все краще. Згадує, що перші домовички тепер їй здаються такими незграбними, бо вже вміє робити це добре.
За бажання вдома можна знайти і різний матеріал для своєї творчості, наприклад, стару м’яку іграшку – ведмедика, собачку чи зайчика. У кожного вони є.
А тоді робите наступне:
- занурюєте іграшку в рідкий, як сметана, цементний розчин;
- дістаєте, розправляєте вушка, лапки, якщо бажаєте, протираєте очі та носик і залишаєте до повного висихання;
- можете залишити так, якщо цементна суміш білого кольору, якщо ж ні – можна купити фарбу в балончику та розфарбувати статуетку;
- якщо залишився цементний розчин, замочіть туди стару ганчірку (рушник, скатертину – будь-що) і викладіть на перевернуте пластмасове відро або миску. Коли застигне, зніміть, пофарбуйте. І маєте садовий вазон для квітів.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
