Нещодавно ми розповідали, що в Максаках на Менщині з Десни підняли два ворожі танки, які потонули разом з екіпажами наприкінці лютого. В одному з них був увесь екіпаж із трьох танкістів, а другий – недоукомплектований: замість трьох тіл витягли два. Виявляється, що командир танка зміг доплисти з Максаків аж до Салтикової Дівиці на Куликівщині. Правда, неживим. І аж за чотири місяці.
Третій «із ларца»
Невідомо, як саме танки опинилися на дні річки. Можливо, через неправильний маневр. Є ймовірність, що сама природа посприяла тому: берег крутий, дорога попід ним настільки вузька, що неможливо розминутися двом машинам. Тож біля Максаків окупанти і втопилися.
На російських сайтах з’явилося повідомлення про те, що 2 серпня в селі Полднєвая ховають солдата, який загинув під час «спецоперації» в Україні. Ним виявився 24-річний Алєксєй Маґжанов, який «трагічєскі паґіб єщо 24 фєвраля в районє насєльоннава пункта Максакі Мєнскава района Чєрніґавскай області. Вєсь екіпаж танка Т-72 А, в каторам нахаділісь троє чєлавєк, включая Алєксєя, утанул». Рашистські пропагандисти навіть зараз не розуміються у тому, що в Україні відбулася адміністративна реформа і Менського району на її карті вже немає другий рік. Друге – це те, що окупанти на Менщині з’явилися лише надвечір 25 лютого.
Танколовля у Максаках на Менщині
Менше з тим є імовірність, що саме Алєксєй Маґжанов був саме тим «недокомплектом» екіпажу танка, піднятого з деснянського дна на початку липня. Бо його тіло сплило ще наприкінці червня поблизу села Салтикова Дівиця, що на сусідній Куликівщині. Це підтверджують і водійське посвідчення, видане на його ім’я, і металевий російський армійський жетон. Імовірно, що за цими речовими джерелами і було встановлено, що це той самий «третій із ларца» (ой, з танка!).
Один із перших
Хто ж він такий, Алєксєй Маґжанов? З повідомлення на офіційному сайті адміністрації Полівського міського округу можна довідатися, що до того, як відчути на смак деснянської води, Алєксєй зростав у багатодітній родині і був найстаршим із трьох дітей. Закінчив дев’ять класів Полднєвської школи. Ще зі шкільних років у складі військово-патріотичного клубу «Фенікс» був на посту біля вічного вогню в Єкатеринбурзі.
Учителі його згадують добрим словом. «Льоша був ввічливим, серйозним та дуже відповідальним з дитинства. Не можу сказати про нього поганого», – каже учителька російської мови та літератури Наталія Вікторівна. Останнім часом часто замислююся над тим, наскільки промиті рашистською пропагандою мізки і російських вчителів, і їхніх вихованців.
Рашистська газетка з матеріалом про рашиста-плавця
По завершенню школи він вступив до технічного коледжу, а до армії пішов 2017 року. Уже через рік служби зрозумів, що хоче служити за контрактом. У 2020 році підписав новий контракт, службу проходив на посаді командира танка.
Кажуть, служив гідно. За його плечима – третє місце в танковому біатлоні в місті Волгоград. Завжди прагнув героїчних вчинків (втопити танк і втопитися самому в званні загарбника – чи не занадто великий героїзм?). Тому одним з перших був переправлений на територію України в лютому 2022 року.
У Алєксєя Маґжанова залишилися дружина Флоріда та півторарічна донька Евєліна.
Втопити танк, втопитися самому і… стати «героєм»
Окрім як презентації похорону з героїзацією на сайті адміністрації Полівського міського округу, герой-потопельник Алєксєй Маґжанов більше не згадується. Про те, як прощалися з ним в рідному селі, жодного повідомлення немає. А нащо? Головне, що його посмертно нагородили орденом мужності, а на похорон приїхали високопоставлені чиновники. Від них батьки почули слова вибачення («Прастітє нас, что нє убєрєґлі вашева сина») та слова вдячності за виховання сина. Про це повідомила місцева так звана народна газета «Рабочая правда», яка розмістила на першій сторінці велике фото «героя» і статтю-репортаж з його похорону на пів сторінки.
Я недаремно детально описав «геройський» шлях Алєксєя Маґжанова. Хоча християнська мораль не схвалює радості від смерті людини, але це не той випадок. Коли в соціальних мережах з’явилося повідомлення про поховання Маґжанова, в коментарях українців не було жодного жалю та співчуття. Бо наскільки б для когось гарним він не був у своєму мирному житті, наскільки б комусь не шкода було його дружину, яка в одну мить стала молодою вдовою, та доньку, яка осиротіла, але для нас він ворог. Бо прийшов на нашу мирну землю зі зброєю.
І тут мою свідомість розривають питання: як ви, російські можновладці, могли зберегти життя кожного з тих, кого свідомо послали війною на чужу землю? Про яку гідність може йтися, коли вони наказують убивати, грабувати, ґвалтувати?
Стосовно ж самого Алєксєя Маґжанова, то його випадок може стати унікальним в історії російських танкових військ: від свого села Полднєвої, що розташоване аж на Південному Уралі, в Свердловській області, до наших Максаків він подолав відстань щонайменше у дві тисячі кілометрів (якщо міряти навпростець). Для того, щоб втопити в Десні танк у перші дні війни, втопитися самому і при цьому стати «героєм»?
