У Польщі практично всі жителі села мають якусь справу, пов’язану з землею. Поляки подібно до українців свого часу пройшли процедуру розпаювання земель. Але, на відміну від нас, вони не поспішають здавати паї в оренду, а прагнуть на своїй землі бути господарями: посадити сад, засіяти пшеницею, вирощувати овочі. Держава всіляко сприяє цьому податковими пільгами, ціновою політикою, вільною конкуренцією, наданням дотацій.
Капусту трамбують… ногами
Пан Ірек має все необхідне для справи: три невеликі тракторці з усім навісним обладнанням, причепи, оприскувач, два вантажні автомобілі, гідравлічний вилочний візок, гаражі і складські приміщення. Єдиного, чого не було, то це зернозбирального комбайна. Для того щоб змолотити пшеницю, Іреку довелося домовлятися з односельцем.
Гордістю цього приватного господарства поправу можна назвати засолювальний цех, який обладнаний за всіма вимогами санітарії (водопостачання, водовідведення, дезінфекція, вентиляція тощо). Всі огірки, які ми вибирали, проходили сортування і не консервувалися, а засолювалися за звичною для нас технологією (сіль, кріп, часник) в ємностях різних розмірів залежно від розміру огірків (пластикові відерця, 100-літрові пластикові бочки). Кріп, морква вирощувалися тут же на присадибній ділянці.
Для нас дивним було бачити це вперше. А ще дивніше було спостерігати, як нашинковану капусту, яка падала прямо на підлогу, брали звичайними господарськими вилами, накладали в 200-літрові бочки, а потім утрамбовували ногами, взутими в гумові чоботи. Ви шоковані? Не треба! Я спостерігав за цим і скажу, що ні вила, ні чоботи далі порога цеху не потрапляли: вони мали одне-єдине чітке призначення.
На ємності перед реалізацією наклеювалися фірмові наліпки, де чітко зазначалася назва товару, контактні дані виробника, дата виготовлення. Як пояснював сам Ірек, його продукція має попит як в торговельних точках, так і закуповується для потреб війська, куди господар сам її доставляв.
Не крадуть
Практично весь весняно-літній період розписаний у цьому господарстві досить детально. Починаючи з весни, стартували турботи щодо оранки, підживлення, вирощування розсади. Далі – висадження, сівба, прополювання, боротьба з хворобами та шкідниками. Заради гарного результату тут не шкодують грошей: закуповують якісне голландське насіння, ефективні хімічні препарати.
Розсаду капусти вирощують у власній теплиці. До того ж посадкові площі капусти розділені так, щоб реалізація продукції була безперервною: ранні, середньостиглі, пізні сорти змінюють один одного.
На всіх полях є артезіанські свердловини, до яких підлаштовують системи крапельного поливання. Стрічки-крапельниці лежать уздовж кожного кілометрового ряду огірків.
І навіть це питання у мене особисто викликало неабияке здивування: а хіба тут не крадуть? Особливо здивувався, коли Ірек о 18 годині ввімкнув посеред поля дизельну помпу, яка качала воду, і забув її вимкнути та забрати о 22 годині. Вона так і працювала, поки не закінчилося пальне і, виявляється, ніхто її не поцупив. Вам як? Чи можливе таке в Україні?
Любов і голуби
Ірек мав сад із пізніми сортами яблук, які достигали восени. А ті, хто вирощував ранні сорти, на момент нашого перебування вже реалізовували їх, здаючи на спеціальні заготівельні пункти для подальшого перероблення на оцет. Для цього не треба було яблука обережно зривати руками, їх просто струшували. А от пізні сорти, які реалізують у магазинах, а тим більше, якщо ідуть на експорт (можливо, і ми тут їх купуємо), потребують делікатного ручного збирання.
Пшеницю, як я зрозумів, вирощують заради сівозміни. Більшу частину намолоченого зерна (приблизно чотири тонни) пан Ірек планував здати на зернову біржу, а частину лишив для особистих потреб. Господиня практикує випікання домашнього хліба з борошна, виробленого з власноруч вирощеної пшениці.
З усієї домашньої живності (а це два породисті пси-бурбулі та кури) неабияку любов він має до голубів. Для них збудовано велику голуб’ятню, бо там їх більше сотні, різних видів. Господар часто перевіряє своїх красенів на вміння орієнтуватися в просторі та вірність рідному дому. Коли вирушає відвозити товар замовнику, то в окремий ящик бере з собою 15–20 голубів. На відстані кілометрів за 50 від дому випускає їх у небо. Каже, часто було, що голуби поверталися додому раніше, ніж сам господар. Хоча, бувало, поверталися не всі.
Гроші та враження
За однотипним розпорядком дня, одноманітністю виконуваної роботи незчулися, як промайнув місяць перебування в Польщі. І хоча робота ще була, але домашні клопоти кликали на Батьківщину.
Багатьом, мабуть, цікаво: а що ж із заробітком? Наша праця оплачувалася погодинно, тобто ми щоденно мали 10 робочих годин, які оплачувалися тоді по дев’ять злотих (на той час близько 55 гривень) за годину. Працювали переважно шість днів на тиждень.
Хтось може сказати, що наче б і не такі вже великі гроші, але це був відчутний внесок до сімейного бюджету. Для доньки (на той час ще студентки) це взагалі був неабиякий заробіток.
І все-таки гроші – грошима, але перші враження про те, як живуть люди за кордоном, у мене були досить позитивними. Для тих, хто вважає, що заробітчани їдуть від родини «гребти гроші лопатою», – це не так. Ви спробуйте! Нещодавно на фейсбуці прочитав: «Що таке заробітчанство? Це щось середнє між тюрмою і армією». Тому, збираючись «поїсти цього хліба», будьте готові до всього: і до напруженого режиму, до певних незвичних нюансів, складнощів у побуті, мовного бар’єру.
За результатами одного з досліджень, за останні п’ять років значно зросла частка українських трудових мігрантів, які заявили про своє бажання залишитися в Польщі на триваліший або й постійний термін. Українські заробітчани дедалі хочуть залишитися в Польщі. Таку заяву зробили в Аналітичному центрі компанії з міжнародного працевлаштування Gremi Personal із посиланням на дослідження Національного банку Польщі.
