Старше покоління вважає, що нинішні діти дуже нудно проводять літо, сидять в інтернеті, мало бувають на свіжому повітрі, майже ніяк не розважаються. На їхню думку, хто не будував халабуду, не грав у вибивного чи «війнушку», не їв скибку, посипану цукром, не лазив у сусідський сад за яблуками, не обгризав хлібну шкоринку по дорозі з магазину, той не знає справжнього дитинства. Хоч і не мали діти 50-х, 70-х, 90-х років минулого століття стільки іграшок та можливостей, але, згадуючи літо свого дитинства, стверджують, що було весело.
Василь Рак, народився у Волосківцях у 1947 році
– Прекрасно проводили літо. Купалися в ставку у Волосківцях. Хоча які там розваги? Важкі часи були, треба допомагати по господарству, а з 13 років офіційно працював у колгоспі: пасли коней, тягали копички, убирали сіно.
Які були іграшки? Взяв обруч з велосипедного колеса і погнав навкруг села. По садах діти лазили. У мене це вирішувалося дуже просто – в кінці городу був колгоспний сад. А там і яблук, і груш росло вдосталь. А ще пам’ятаю материні непорушні правила: обідати будем о-пів на першу; та – якщо втопишся, додому не приходь.
Ольга Бушак, народилася в Лісках у 1961 році
– Зранку так хотілося спати, але мати будила й відправляла пасти гусей на болото. Там у копанці ми й купалися до обіду разом з гусями. Люди там копали торф. Бувало, що просили нас допомогти накидати на машину. Гуртом швидко це робили, нам давали якогось рубля, і хтось вже летів за лимонадом. На тому болоті ми й виросли. Було, що й до чужого саду за полуницею ходили. Страшно і весело. А нарвали по-темному більше зеленої.
Улітку приїжджали до своїх бабусь мої подружки зі Львова, Воронежа, Києва. Мені подобалося з ними дружити. Хтось нігті мені накрасить, хтось ще щось придумає, було весело. Вечором сідаємо на лавці, анекдоти розказуємо. Або, поробивши все швиденько вдома, йшли у кіно. Ходили й за хлібом у магазин. Несеш хлібину додому й шкоринку обгризаєш.
Любили ми тоді по деревах лазити, як Тарзани. Пам’ятаю, пошила мені баба нову сукню. А мені захотілося шовковиці. Злазила з дерева та й зачепилася за сучок сукнею. Висіла, висіла, ніхто не чує, що кличу на допомогу. А внизу кропива, як тільки поворухнуся, сукня тріщить. Поки вже батько корову гнав, то зняв мене звідти.
З хлопцями билися, грязюкою обкидали один одного. Йде брудний, чорний увесь, але щасливий!
Вадим Волков, народився у Макошине у 1988 році
– На вулиці у нас була дружна компанія. Ніякого вікового розділу. Менші багато чому навчалися у старших. Грали у доганялки, футбол, баскетбол, війнушки, коли втомлювалися – в карти чи доміно. Весь день були на вулиці.
Коли трохи подорослішали, багато часу проводили на Десні. Купалися, рибалили на човнику. Човен трохи протікав, то пропливемо – вичерпуємо, пропливемо – вичерпуємо.
Із цукерок пам’ятаю іриски, дюшески. А ще водою намочували скибки хліба й посипали цукром. А так – фрукти по садках, чи хто що приносив, сало смажили в халабуді. Отака у нас була їжа. І руки не мили, і немите їли, і без усякого коронавірусу.
По садах сусідських лазили. Причому було й таке, що й до своїх садків навідувалися – сьогодні до одного з нас, завтра до іншого. Іграшок тоді особливо не було. Звісно, батьки щось купували, але багато робили самі, вигадували. Луки з верболозу, мечі з палок. І були в нас різні тактичні ігри між вулицями.
Даніло Сернюк, народився в Мені у 2008 році
– Цього літа в мене з'явилося багато нових друзів, з якими я майже щодня граю в футбол. Також почав займатися важкою атлетикою, записався у фітнес-клуб. І вдома в мене є знаряддя для тренувань, займаюся щодня, щоб бути сильним.
Перед сном ми з сестричкою Веронікою та мамою завжди граємо у різні ігри: «Менеджер», «Морській бій», «Твістер», «Хто я». Зовсім не помічаємо часу, догулюємося допізна. А на вихідних обов’язково подорожуємо. У комп’ютерні ігри граємо зовсім мало.
Вероніка Сернюк, народилася в Мені у 2010 році
– Найбільше часу цього літа я проводжу у бабусі, де маю багато друзів. З ними щодня граємо до пізнього вечора. У нас там є халабуда, де з подружками вирізаємо з картону ляльок та одяг для них. П’ємо чай зі смаколиками.
Коли мама вихідна, ми подорожуємо. Це дуже цікаво і весело. Вже побували і на Голубих озерах, і в Чорнотичах, і в підземних печерах Рихлівського монастиря. Плануємо ще декілька подорожей , а куди саме – мама тримає в таємниці.
