У середині жовтня Держгеокадастр підсумував перші сто днів роботи ринку землі. Як стало відомо, масового скуповування земельних паїв не відбулося.
Центр громадського моніторингу та контролю інформує, що за даними Держгеокадастру, з 1 липня до 9 жовтня цього року в Україні було відчужено 28 288 земельних ділянок загальною площею 70,57 тис. гектарів.
Більшість сільськогосподарських земель — 61,22 тис. га — були передані у власність за договорами купівлі-продажу. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва було продано 32,07 тис. га.
На Корюківщині теж є люди, які вже встигли продати свої земельні паї. Проте таких небагато. Більшість – ще думають.
«Я вже продав»
Житель Олександрівки, помічник депутата Чернігівської обласної ради Олександра Левицького, голова Громадської ради при Корюківській райдержадміністрації Микола Ющенко розповідає:
— Я вже продав свій пай в Олександрівці. І не тільки я. Згідно з нормативно-грошовою оцінкою, землі в Олександрівці коштують від 900 до 1200 доларів за гектар залежно від врожайності.
Наразі більшої ціни, ніж обумовлена нормативно-грошовою оцінкою, покупці не дають. Купують землі орендарі, які роками працюють і обробляють землю в Олександрівці. Наскільки мені відомо, в Рибинську, Перелюбі, Охрамієвичах земельні паї дешевші — у середньому близько 500 доларів за гектар.
Люди і до мене звертаються, цікавляться, кому можуть продати свої наділи, бо хтозна, кажуть, що воно буде з цінами за декілька років. А дехто навпаки вичікує, сподіваючись продати вигідніше.
Начебто, з 2024 року до нормативно-грошової оцінки буде застосовуватися коефіцієнт 1,4, а це означає, що паї стануть дорожчими. Інші чекають, коли дозволять продавати землю юридичним особам, бо тоді ціна не буде такою низькою.
Тут кожен сам собі міркує, як вчинити. Ось недавно прочитав, що найдешевша ціна на землю в нашій області — 300 гривень. І навіть по такій мізерній ціні хтось продав свої
«Зараз правлять космополіти»
Микола Третяк, пенсіонер, колишній учитель історії з с. Рибинськ має власну думку з приводу продажу землі, ось, що він каже:
— Раніше старі люди казали: «Ходимо по своїй землі». Чи скажуть так колись наші діти? Напевне, що ні. Нині українці живуть в таких умовах, що рано чи пізно, але вимушені будуть продати свої паї, бо вічно доводиться затикати якісь дірки, а нічим.
А якщо землі сільськогосподарського призначення обкладуть ще й податком, який влада хоче ввести з 2023 року, за яким власники та орендарі змушені будуть щорічно сплачувати 1,4 тис. грн із кожного гектара, то й поготів.
У високих щаблях влади давно нема людей, які знають місцеве життя, цінують людський труд. Зараз правлять космополіти, що йдуть по землі та нічого по собі не залишають, окрім розрухи й руйнації. Що у такому разі може зробити маленька людина?
З нашими думками й нами самими ніхто не рахується. Я теж маю пай. Ще не цікавився, скільки коштують наші землі. Та й узагалі щодо ринку земель, як і багато інших людей, маю обмаль інформації.
Вважаю, що охочі продати свої наділи повинні подумати не лише про вторговані гроші, які одразу ж будуть ними витрачені, а ще й про те, чи належним чином ця земля оброблятиметься новим власником, чи виконуватиме вона свою первозданну функцію годувальниці.
Тож, напевне, продавати паї краще не дрібним маловідомим інвесторам, а крупним місцевим сільгоспвиробникам, які тут працюють і мають вдосталь досвіду й можливостей у веденні сільського господарства.
«Хто більше дасть»
Михайло Сергієнко, ветеран праці, колишній голова колгоспу з с. Прибинь не поспішає збувати землю. І на те в нього є свої причини.
— Сільчани, які мають паї, думають про продаж, але не знають — за скільки. Хто більше дасть, тому й продадуть. Хоча кому там наші піски треба? У мене є свій пай, дружинин та батьків. Вичікую поки що. А не продам, то підуть у спадок дітям.
