Відповідно до Земельного кодексу України та Закону «Про оренду землі», незатребувані паї можуть орендувати як фізичні, так і юридичні особи (товариства з обмеженою відповідальністю чи сільгосппідприємсва) на строковий термін – до встановлення власника ділянки або спадкоємця. За словами виконувача обов’язків старости Блистівського старостинського округу Романа Боюна, згідно з розпорядженням райдержадміністрації, першими такі землі стали брати в оренду з 2010 року жителі села (чи, відповідно до юридичної термінології, фізичні особи).
Невеликі земельні ділянки по 10–20 гектарів для товарного сільськогосподарського виробництва взяли Анатолій Коваленко, Андрій Гальчук, Андрій Картун, Валерій Падалка та інші сільчани. Загалом десь 80 гектарів.
Згодом договори оренди уклали кілька місцевих сільськогосподарських підприємств: племпідприємство, СТОВ «Олстас-льон», «Лан-Агро», пізніше – Менська пересувна шляхово-будівельна механізована колона агропромислового будівництва. З 2018 року невитребувані паї (145,9 гектара) орендує товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОЛІДЕР МЕНА», директором якого є депутат міської ради, підприємець Володимир Булавка. Це ТОВ уклало договори також з індивідуальними пайовиками.
Земля (передусім сіножаті), яка тривалий час лежала перелогом і поросла не тільки бур’янами, але й кущами та подекуди деревами, нині обробляється. За кожен її гектар орендар сплачує 8% вартості – в середньому 1500–1700 гривень (залежно від кадастрової оцінки). Кошти йдуть до бюджету Менської об’єднаної територіальної громади, до якої приєдналися Блистова та сусідня Дерепівка.
«Гроші за пай допомагають виживати»
Ще в рейсовому автобусі Чернігів-Ушня, яким їхала до села, дізналася від сусідки Лідії Козир, що в Блистові людські паї орендують кілька товариств. У кожного своя ціна за оренду: договірна чи фіксована. Зокрема й «АГРОЛІДЕР МЕНА», директором якого є підприємець Володимир Булавка.
– Мій син Руслан як атовець отримав у Блистові два гектари землі. Не найкращої ріллі, а ділянку, на якій ще недавно збирала я маслюки. Віддав наділ в оренду Володимиру Булавці. Тепер земля оброблюється, а син отримує гроші. Завжди вчасно. Булавка – чесний орендар, – констатувала співрозмовниця. – Люди його хвалять.
Свої земельні паї, успадковані від блистівської рідні, Лідія Козир здала в оренду іншому товариству, ще до приходу в село ТОВ «АГРОЛІДЕР МЕНА».
Ольга Козир
Пенсіонерку Ольгу Козир житейські обставини змусили свого часу покинути столицю й купити хатину в рідній Блистові, з якої поїхала в юності. Маючи мізерну пенсію, вона ледве зводить кінці з кінцями. Вирощує городину на 11 сотках присадибної ділянки. Подвір’я засіяла люцерною і конюшиною, бо має в господарстві двох кізок. А ще до її хати липнуть нічийні коти, яких вона не відганяє, а ділиться із цими «божими тваринами» харчами. Та коли обступають недуги, доводиться йти в позику чи просити допомоги. Суттєвим додатком до пенсії жінка вважає плату за земельний пай. До певної пори Ольга Дмитрівна навіть не згадувала про спадщину – майже два гектари сіножаті.
– Доглядала вітчима, який і відписав мені частину свого земельного паю, – розповідає Ольга Дмитрівна. – Орендує землю Володимир Булавка. Гроші платить вчасно, як і всім іншим пайовикам. Безвідмовний, уважний і завжди готовий допомогти в скрутну годину.
«Чужих орендарів не намалюєш»
Мешканка Блистови Ольга Шейко не згадувала про земельний пай, успадкований від сестри покійної бабусі Парасковії Йосипівни Лисиці, років з 30.
– Разом це аж п’ять гектарів – орна земля, сіножать і пасовище, – розповідає Ольга Іванівна. – Хочу розірвати договір з товариством «Українська долина», бо вже півтора року морочать голову. Ні документів не повертають, ні договору не привозять. Хочу здати цей пай в оренду Володимиру Булавці. Чого йому? Бо вже настраждалися з чоловіком, віддавши в оренду частину своїх паїв хлопцям з Чернігова. Зараз це – «Українська долина». Документи у їхніх руках, договору немає – до суду не звернешся. Писала заяву і до поліції, але результату ніякого.
Ольга Шейко
Жінка каже, що орендарі тепер насміхаються, що «вони з чоловіком забули, кому саме віддали сіножаті».
– На телефонні дзвінки не відповідають аж із травня, – пожалілася Ольга Іванівна. – Чужих орендарів не намалюєш, а своїх, менських, добре знаємо. До них завжди можна звернутися.
«Оброблювати землю нелегко»
Орендар Михайло Сироїд об’єктивно оцінює працю на землі: плата за оренду, мінеральні добрива, засоби захисту рослин – на все треба гроші. Та й немалі.
– Якщо брати кредит, то можна втратити все, що маєш і що надбав за життя. Спершу платили 3% від вартості паю, потім – 5%, а віднедавна – вже 8%, – розповідає Михайло.
– В оцей красивий, як кажете, соняшник вкладено багато роботи. Ще ж треба його зібрати й вигідно продати. Корпораціям і великим підприємствам легше збувати продукцію, а дрібним господарникам значно важче.
Михайло Сироїд – за обробіток землі, щоб не гули на ній бур’яни та не росли чагарники
– На землі, орендованій Володимиром Булавкою, раніше гриби росли. Люди забули про чагарники, як і про великі працю і гроші, вкладені ним у викорчовування кущів, в окультурення невитребуваних паїв, що лежали нікому не потрібними з 1994 року, – висловив своє бачення орендар. – Називаємо ці ділянки «Васильовським масивом». Заростає деревами і земля в місцевому урочищі Кривуша. Охочих її оброблювати немає. Чужий врожай добре видно, а про затрати думати не хочеться.
На думку Михайла, переліг треба орати, бо в такий спосіб гроші йтимуть у бюджет Менської ОТГ. Громада стане багатшою, а людям буде користь.
«Тисячі гектарів заростали бур’янами»
Коментар колишнього голови районної державної адміністрації Валерія Щукіна:
– Надання землі в оренду сільгосппідприємствам і фермерам несправедливо називають «роздачею». Але це не роздача, а турбота про те, аби поля й сіножаті не заростали бур’янами. Чогось усі вже забули, як в дев’яності роки, коли розпалися колгоспи, земля у багатьох населених пунктах району пустувала, і ніхто її не обробляв.
Отримані селянами паї навіть нікому було здати в оренду. Люди не одержували гроші за земельні наділи, бо не було суб’єктів господарської діяльності, які б цю землю орали. Вона нікого не цікавила, адже її обробіток не давав такого прибутку, який би заохочував сільгоспвиробника займатися цією справою. Пам’ятаю ще ті роки, коли укладалися договори оренди і на невитребувані паї під 0,1 відсотка від її вартості.
Валерій Щукін
Керівництво нашого району було зацікавлене, щоб хоча б понад трасою хто-небудь взяв поля в оренду чи хоча б хтось загнав плуга в ріллю. З роками не тільки інтерес до землі зріс, але й ціна її значно змінилася.
Кліматичні умови нашої поліської зони сприяли вирощуванню картоплі та зернових культур. Тому перші посіви кукурудзи й соняшника в промислових масштабах навіть лякали людей. Тепер ніхто не дивується. Вирощування цих двох культур стає прибутковим.
На початку 2000-х років спершу оброблювалися кращі наділи землі – рілля. Райдержадміністрація задовольняла всі заяви жителів щодо виділення їм двох гектарів землі, передбачених чинним законодавством. Зазначу, що раніше невитребувані паї нікого не цікавили, боротьби за них не було.
Землями після розпаювання розпоряджалися сільські ради, згодом – райдержадміністрація, нині – це комунальна власність територіальної громади. Незатребувані паї здаються в оренду до моменту витребування їх спадкоємцями.
Одна з найвигідніших для агровиробників культур
Коли за пай орендодавцям платили 50 гривень за гектар, спадщину оформляти не поспішали. Коли ж ціна зросла до 2,5–3 тисяч гривень, люди прокинулися. Господарства навіть стали допомагати в оформленні пакету документів на паї.
Відповідна комісія райдержадміністрації розглядала і заяви товариств з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарських підприємств, що мали намір орендувати ці землі. Зокрема й ТОВ «АГРОЛІДЕР МЕНА», яке мало в розпорядженні всі основні засоби й техніку для обробітку. Додам, що коли це товариство, очолюване Володимиром Булавкою, озвучило намір оброблювати сіножаті, порослі чагарникими, охочих взяти їх в оренду не було. Бо це ж не родюча орна земля, а ділянки, окультурення яких потребувало величезних затрат. Тепер стіна високої кукурудзи викликає заздрість у тих, хто не думає, скільки вкладено в паї, неорані по 30 років, коштів і праці.
Переконаний, що вся земля на Менщині повинна оброблятися, а бюджет об’єднаної територіальної громади має наповнюватися.
* * *
Авторка бачила посіви соняшника й кукурудзи ТОВ «АГРОЛІДЕР МЕНА» власними очима. Звісно, що в чужому оці легше розгледіти порошинку й порахувати в чужому гаманці гроші, аніж наважитися орендувати багаторічний переліг.
