Домашні помідори нині недешеві й у ціні не падають. Не дочекалися на Чернігівщині херсонських томатів, на які завжди розраховували. Російсько-українстка війна нахабно втрутилася в усі галузі економіки. А Херсон узагалі потерпає від російської окупації. Люди в Корюківці скаржаться, що цьогоріч викидають більше помідорів, аніж заготовляють — фітофтора «поїла». Але почорніли не в усіх. Є хазяї, які традиційно збирають хороші врожаї. Серед них — 83-річний корюківчанин Лев Волк. Мало того, чоловік запевняє, що багато років вирощує свої томати без «хімії». Cусіди.Сіty про секрети догляду за помідорами, консервацію та життя-буття у вісімдесят три.
Помідори: роботи на пів року
Таких помідорних грядок, як у Льва Яковлевича, ще треба пошукати. Вражає все в сукупності: від височенних доглянутих понад двометрових рослин із величезними томатними гронами — до поважного віку господаря. Його помідори родять щороку, завжди достигають на стеблі, всі — один в один, хоч на виставку. Це ж скільки праці й часу вкладено у такий результат!
— Цьогоріч у мене небагато, десь 160 стебел, — розповідає Лев Яковлевич. — Та й біля них клопоту вистачає. Щоб виростити помідори, треба займатися ними з березня й по осінь, понад пів року. А широкомасштабна війна, що почалася у лютому цього року, взагалі наче крила підрізала.
Чоловік вирощує помідори з насіння своїх же томатів. Зберігає його до трьох років. Тримає власну «колекцію» вже давно. Ранніх помідорів не любить, бо ті скоро відходять. Віддає перевагу пізнішим сортам («Банан», «Пастух», «Де-Барао», червона сливка тощо), які ростуть двометровими й вищими, але й родять до морозів.
У фаворі господаря - високорослі помідори
— І сію, й пересаджую помідори завжди на спадному місяці, на «старичку», — каже господар. — Тоді й сходи кращі, й рослини не хворіють. Насіння у мене проростає у вологій тканині. Коли проросте, лезом ножа беру по одній насінині й висаджую у підготовлений ґрунт у хаті. Так рослини в мене ростуть, тягнуться, потроху присипаю коріння землею, щоб добре вкоренилися. По теплу пересаджую в парничок на городі. За деякий час переношу у відкритий ґрунт, на город.
- Накриваю їх старими відрами без дна й обтикаю гілками граба, який має кучеряве листя й добре захищає розсаду від вітру й заморозків, - продовжує господар. - Як підростуть помідори, прибираю відра, забиваю дерев’яні кілки висотою понад два метри (щовесни їх сам заготовляє — Авт.) й підв’язую. Підв’язувати треба часто, бо помідори тягнуться, плоди наливаються, то щоб не обламали стебло. У мене виходить до 14 мотузок на кожному стеблі. І пасинкувати треба, не жаліючи. На стеблі можна залишати не більше двох нижніх пасинків, інакше потім ряду не даси, зроблять таке кубло, що й стебло зломлять!
Лев Яковлевич зауважує, що помідори дуже люблять полив. Воду не відстоює, не нагріває. Свої рослини поливає зі шланга холодною водою зі свердловини. Ще до цвітіння двічі підживлює рослини курячим послідом. Його попередньо настоює, а потім на відро води додає літр такого добрива й поливає.
Власний метод
Свої помідори Лев Яковлевич один раз пирскає від фітофтори ще на стадії формування зав’язі. Не більше. Далі — ніякої «хімії», а тільки догляд власним методом.
— Помідори найбільше хворіють через туман і росу — починають чорніти. Тож у мене часто запитують: «А чим же їх обробляти?», на що я завжди відповідаю: «Не треба спати!», — сміється чоловік. — Ось дивіться, — бере в руки помідор і показує на зелений хвостик. — Якщо роса попаде сюди й висохне тут, — почне чорніти.
Якщо роси й туману не було, можна пропустити цю процедуру. От і весь секрет. Цей метод уже перевірений роками чоловіком й деякими людьми, які спочатку йому не повірили, а потім не полінувалися «жити» на городі задля урожаю.
У 83-річного господаря добре врожаїть щороку. А тому дещо, бува, на базар вивозить продавати. А оце вже два роки його томати охоче скуповує ресторан.
Господарство пенсіонера
Хазяїн у свої поважні роки вирощує не лише помідори, а ще й перець, картоплю, кукурудзу, огірки та кормовий буряк. Хтозна, чи можна все це буде купити в магазині. Війна ж! Грядка з перцем вражає не менше, аніж помідорні «джунглі» — м’ясисті величезні перці як на картинці. Хоча чоловік запевняє, що торік кращі родили, а нині все не так було ще з розсади. Соняшнику стільки заготовив минулого року, що нині не садив, насіння й досі є.
— Капусту не саджу й столовий буряк, — розповідає. — Скільки мені їх треба самому? На борщ в «АТБ» завжди свіжі куплю. А ось кормовий буряк посадив для качок, онук вирощує. У мене вже тільки кури залишилися, три котики та собачка Кузя.
Будні пенсіонера такі, що, бува, не приляжеш — зізнається чоловік. І новини по телевізору не завжди вдається подивитися, хібащо про ситуацію на форонті. Відпочиває тільки, як притисне, як відчує, що тиск високий.
Решту часу — клопоти. Майже щодня 83-річний Лев Яковлевич мотається велосипедом у центр міста зі свого провулка Франка, що аж під лісом. Назад може не лише продукти, а ще й мішок зерна господарству на двоколісному привезти. Щоб не задарма їздити!
Рецепт. Помідори без оцту
— Люблю готувати, — каже чоловік. — Завжди сам тістечка випікаю чи щось до чаю, бо ж магазинне мені недобре. Часто готую млинці з різними начинками. Вареників завжди щонайменше 60 штук ліплю — і собі, й дітям та онукам. У мене холодильник і дві морозильні камери, завжди повні продуктами. Тож у будь-який час можу приготувати, що душа забажає. Ось трохи спаде спека, можна вже й захолоду наварити.
Любить щось нове смакувати. Усім своїм знайомим, які полюбляють рибу, радить купувати зубатку. Вона дешевша за хека й смачна, смажена в клярі. Каже, у неї такі кісточки, що не відчуваються, й дуже ніжне м’ясо. Купує чоловік зубатку в «АТБ» або в Гаврюша. Уподобав гірчичний хліб, який у кіоску навпроти колишньої автостанції. Кому радив, усім теж до смаку прийшовся.
Любить солодкими помідори закривати, але без оцту. У півторалітрову банку на дно ріже кільцями цибулю, додає часничок, можна — перчик гострий, за бажанням гілочку кропу чи петрушки й помідори. У кожну банку додає 1 столову ложку солі та 3 столових ложки цукру і заливає холодною водою. Стерилізує півторачки протягом 8-10 хвилин з моменту закипання. Після цього струшує банки, щоб розчинилися сіль і цукор. Не вкутує, а одразу в погреб опускає.
Помідори без оцту
На підтвердження того, що такі томати не «вистрілять» і навіть маринад не потемніє, виніс з погреба торішню баночку. Каже, помідори з’їдаються одразу й маринад залюбки можна пити, бо солодкий і без оцту.
Доля Волка
Лев Яковлевич ніколи не був лінивим. У байдикуватого не буде 60 років трудового стажу за плечима: 11 — у колишньому наумівському колгоспі, 7 — на льонозаводі в Сядриному й 42 — у лісництві Корюківського держлісгоспу. Оскільки 25 років трудився на підсочці лісу, на пенсію вийшов у п’ятдесят років. Але працював ще аж до 80 літ! Пригадує, як лікувався в Чернігові, то попросив лікарняний, чим дуже здивував лікаря: невже у такому віці ще працюють?
Нині вже три роки Лев Волк домує на заслуженому відпочинку. Дякує Богу, що є у нього двоє дружніх синів, четверо онуків і півторарічна правнучка. Але віку доживати доводиться без хазяйки, хоч і був одружений двічі.
Народився він у Спичеватому. Батько загинув у війну під Смоленськом, тож матір сама підіймала на ноги чотирьох дітей.
— Ну, так записали тоді безграмотно, що було робити? — знизує плечима чоловік. — Хоча все життя мене всі Леонідом звуть. Відгукуюся і на Льоню, і на Лева.
У 25 років Лев Волк одружився. Дружина Марія Петрівна сама з Радомки була. Разом з нею працювали у лісі, збирали хвойну смолу-живицю. У Спичеватому народилися двоє їхніх синів: Валерій і Олександр. Двадцять років тому подружжя перебралося в Корюківку. Чималий зруб зі Спичеватого перевезли в місто, але так і не добудували.
— Сорок тисяч наших заощаджень «згоріло» на ощадкнижках, — розповідає чоловік. — Не було за що добудовуватися. А ще ж і дружина дуже хворіла, такий високий тиск був, що кров’ю сходила. Я з нею по два місяці у лікарнях лежав, доглядав. Шість з половиною років паралізованою була. Коли дружина померла, то зійшовся з сусідкою Лідією Іванівною, у якої теж не стало чоловіка. Ми раніше дружили сім’ями, одне одному допомагали.
Моя перша дружина, Марія Петрівна, дуже любила Ліду, завжди казала: «Як мене не стане, забери Ліду, вона — хороша жінка». Так і зробили. Одружилися з Лідією Іванівною і 17 років прожили разом. Я перейшов до неї жити через дорогу, а господарство тримали й там, і тут.
Молодшим мав велике господарство, були й корова, бик, теличка, кролі, кури, гуси, бджоли, бо не випивав, не курив, роботи не цурався. Люблю працьовитих людей. А тих, хто дармового хоче, зневажаю. Три роки тому не стало Лідії Іванівни. Сам тепер у хаті…
Працьовитий чоловік уміє все робити по господарству. У свої 83 не скаржиться і не гнеться — працює. Хоча у господі, звісно, не вистачає жіночої руки. Але він вже звик. Кожен день Льва Яковлевича розписаний по хвилинах. Тому старість його вдома не застає.
