У десятиденній поїздці за кордоном побували педагогині Корюківського ліцею № 2 Валентина Ситенька, Катерина Радченко та Ольга Ченцова з Перелюбського ліцею. Сусіди.Сіty про те, чому вчилися українські вчительки у Польщі та з якими враженнями від сусідньої країни повернулися додому.
Як учителі стали арттерапевтами
Усе почалося з участі наших педагогів у проєкті «Психологічна підтримка дітей та дорослих в умовах війни», що реалізувала Спілка «Громадські ініціативи України» за підтримки Програми CLEAR у прикордонних громадах: Корюківській, Сосницькій та Іванківській.
Понад пів року вчителі та практичні психологи, які стали арттерапевтами, на волонтерських засадах працюють із дітьми в арткімнатах своїх закладів, що були створені й облаштовані завдяки цьому проєкту. Вони допомагають дітям із постраждалих від війни громад подолати емоційні та психологічні наслідки пережитого.
— У нашому ліцеї троє педагогів пройшли навчання й стали арттерапевтами: педагогиня-організаторка Зоя Прокопенко, практична психологиня Катерина Радченко та я, — розповіла Валентина Ситенька, заступниця директора з навчально-виховної роботи Корюківського ліцею № 2. — Працювати почали з червня, відколи створили арткімнату. Тричі на тиждень збираємо організовані чи спонтанні групи, проводимо індивідуальні заняття. Орієнтовно за десять занять проходимо всі етапи арттерапії.
— За яким принципом набираєте групи?
— Коли тільки починали працювати, навіть не підозрювали, наскільки така робота важлива, — зізнається Валентина Анатоліївна. — Проблем під час війни дуже багато. Усі вони накладають відбиток як на дорослих, так і на дітей. Діти так само тривожаться, бояться, стресують. На жаль, багато хто з дорослих і батьків не приділяють цьому належної уваги, мовляв, «який ще там стрес може бути в дитини». Це дуже хибна думка, адже навіть будь-яка негативна ситуація в побуті може спричинити наслідки для дитячої психіки, які з часом лише загострюються.
А починається все з ніби «безневинних» проявів, таких, приміром, як перепади настрою, ворожість, дратівливість, безсоння вночі і сонливість удень, зміна харсової поведінки та кардинальна зміна зовнішності, оніміння рук, ніг, небажання вчитися та спілкуватися з однолітками, боязь відповідати на уроках тощо.
Арттерапія якраз і покликана допомагати визначити рівень вразливості та поліпшувати психоемоційний стан дітей. Групи набираємо і за результатами власних спостережень за дітьми, і після звернень колег і батьків.
— Як саме ви займаєтеся з дітьми?
— Курс арттерапії складається з декількох етапів, які ми проходимо за допомогою різних технік і методик, — пояснює Валентина Ситенька. — Якщо коротко, то діти через спілкування в групах і творчі заняття випрацьовують нагромаджені негативні емоції та страхи за допомогою ниток, пластиліну, олівців, кінетичного піску, глини, лялькового театру, метафоричних карток тощо. Через ігри й малюнки ми вчимо дітей шукати шляхи виходу з критичних ситуацій, подолання стресу.
— За який час бачите результати арттерапії?
— По-різному. Це залежить від психологічного стану дитини. Хтось розкривається і на друге заняття, а декому треба більше часу. Результати нас радують, бо діти стають відкритими, перестають боятися, починають говорити й думати, висловлювати власні думки. Надалі вони знатимуть, як протистояти можливим негативним явищам і ситуаціям. Треба сказати, що нас дуже затягнула арттерапія, адже і для арттерапевтів це, виявилося, неабияка віддушина в наш час. Ми бачимо результати роботи з дітьми, як вони змінюються — і це головне.
Поїздка в Польщу
Валентина Ситенька та Катерина Радченко розповіли, що Спілка «Громадські ініціативи України» й безпосередньо його кураторка Неля Лавріненко не залишають поза увагою започаткований арттерапевтичний напрям роботи у навчальних закладах громад.
Зокрема, за результатами проведеної інтервізії, трьом арттерапевткам Корюківської громади запропонували відвідати Польщу, де вони шліфували свої знання, отримані вдома, вчилися відновлювати власні сили.
— Десять днів ми провели в місті Перемишль у Польщі разом із колегами з Хмельниччини та Запоріжжя. Найбільше представників було з Чернігівщини, — розповідають корюківські арттерапевтки. — Нас чекала дуже насичена програма! Окрім навчання та неоціненного обміну досвідом, нам влаштували зустрічі в Будинку українських активістів і Українському народному домі. Червоною ниткою проходила тема волонтерства, співпраці польського та українського народів, підтримки українців з боку сусідньої Польщі тощо. Найкращі враження залишилися від екскурсій по Перемишлю, Кракову, Красичину.
— Чим вас найбільше вразила Польща й поляки?
— Поляки надзвичайно добре ставляться до України та українців. Їхня підтримка відчувається навіть у приватному спілкуванні. Вони добре знають свою історію, бережуть свою культуру, відновлюють архітектуру, реставрують історичні пам’ятки. У них в усьому відстежується любов до своєї землі. Перше, що впадає у вічі, — багато зелених насаджень, усе охайне й чисте, повага одне до одного на дорогах, ввічливість. Цікаво, що поляки, які не знають української, добре розуміють нас, а ми, не знаючи польської мови, і без перекладача розуміємо їх. А загалом у Польщі досить часто чути українську мову.
Враження від поїздки у нас залишилися найкращі! Дякуємо за це Спілці «Громадські ініціативи України», пані Нелі Лавріненко та пані Марисі, польській кураторці, яка влаштувала нам надзвичайно теплий прийом і забезпечила комфортне перебування в сусідній країні.
