Українцям хочеться, щоб сьогодні можновладці підписали мирну угоду, а завтра повернулося життя, котре в нас було до повномасштабної війни. Чотири роки ми живемо очікуваннями на це. Спочатку мріяли про беззаперечну перемогу України, а тепер — про підписання мирних угод. А що буде потім, коли війна припиниться? Чи не надто оптимістично ми дивимося в українське завтра?
Звісно, треба сподіватися на краще. Та коли лише думати, що все само собою вирішиться, то можна зіткнутися з надто суворою реальністю, завищеними очікуваннями, котрі згодом можуть відгукнутися дуже боляче. На умовах анонімності, Сусіди.City поспілкувалися з земляками на тему, що може бути в Україні після війни.
Олександр Миколайович, корюківчанин:
— Думаю, що буде важко. Почнуть ділити владу, виливатимуть купи лайна один на одного, бо вибори невідворотні. Й це не дуже добре, бо замість концентрації зусиль на відбудові країни, нас поглине брудна виборча лихоманка. Можу припустити, на українців очікує суттєве погіршення рівня життя. Подорожчає валюта, полізуть угору ціни.
Економіка не зможе швидко відновитися, щоб наповнювати бюджет. Коштів не вистачатиме на зарплати й соцвиплати. Скоріш за все, ми повернемося до 90-х років, коли інфляція бушувала, всі в одну мить стали мільйонерами, а придбати майже нічого не могли. Ми ще пам’ятаємо, як тоді зарплату по пів року затримували. Гадаю, мінімум три роки знадобиться, щоб стабілізувати ситуацію. Буде добре, якщо я помиляюся.
Багато залежатиме від того, чи будуть кошти на відбудову. До того ж ситуація в регіонах відрізнятиметься. В одних областях і населених пунктах зараз найбільшими проблемами є обмеження електрики й тривоги. Натомість в інших — обстріли, розбита інфраструктура, зруйнована економіка.
Ще одне питання — хто займатиметься відбудовою? Добре, якщо хоч частково демобілізують військових — це наші робочі руки. І чи візьмуть до рук лопати всі інші, хто може це зробити? Перше, позитивне, на що варто сподіватися, це на припинення тривог і часткове покращення ситуації з електрозабезпеченням. Принаймні це дозволить дітям ходити до школи.
Хоча, вважаю, повернутися до стабільного постачання електроенергії ми зможемо не скоро. Майже все розбите ворогом. Зараз чимало її купуємо за кордоном коштом партнерів. Тож розслаблятися, думаю, не варто.
Валентина Олексіївна, корюківчанка:
— Що буде з Україною та українцями після завершення російсько-української війни? Коли ми зрозуміємо, що ось вона — наша Перемога? Зупинимось, складемо зброю і почнемо будувати нову Україну? А чи перемога — це кінець збройної боротьби? На ці запитання в мене немає чіткої відповіді. Та в будь-якому разі Україна вже буде іншою.
Після війни життя продовжиться. І нам потрібно думати, яким воно стане та як ми відбудуємо нашу країну. Якою ми хочемо її відновити? Росія, на жаль, найближчими роками нікуди не подінеться. Вона залишатиметься для нас загрозою. Тому боєздатність була, є і буде важливою. Тож обороноздатність країни має залишатися на першому місці.
Закінчення війни — для економіки хороша новина. Гадаю, почнеться масштабна відбудова зруйнованих об'єктів (житло, дороги, школи), залучення міжнародних інвестицій. Буде величезний попит на будівельників, інженерів, фахівців з енергетики та цифровізації тощо.
Також з’явиться значний попит на житло, що призведе до дефіциту й зростання цін. Загостряться й серйозні демографічні виклики через відтік населення, зокрема вивезення дітей, що підриває потенціал країни. Відбуватиметься інтеграція ветеранів у мирне життя.
Чи будуть після війни люди готові до виборів? Війна змінила українців. Певно, електорат стане більш вимогливим, національно свідомим. Важливо відновити довіру до політиків. Вважаю, що буде довіра до лідерів, які проявили себе під час війни. Гостро постане потреба прозорої відбудови країни.
Посилюватиметься вплив військових і ветеранів, тобто значна частина виборців — це будуть люди з бойовим досвідом, які вимагатимуть чіткої програми соціального захисту, поваги та безпекових гарантій. Головне, що від нашого вибору значною мірою залежатиме стабільність повоєнної української демократії.
Чи з’явиться високий запит на чесність, боротьбу з корупцією та прозорість дій влади? Хотілося б. Але не можу передбачити результати виборів. А ще хотілося б відновлення повітряного простору України, який із початком повномасштабної війни у 2022 році був закритий для цивільних польотів через безпекові ризики, що виникли через агресію росії.
Іван Васильович, корюківчанин:
— Усі війни завершувалися якимись договорами або домовленостями. Для укладання угоди потрібні відповідні умови — капітуляція однієї сторони або виснаження й нездатність вести боротьбу обох сторін. Нічого з цього переліку поки немає.
Україна завдяки мужності народу та фінансовій підтримці партнерів бореться, росія ж, хоч і має успіхи, але не такі, які хотіла б. Отже, сторони далекі до виснаження й нездатності вести війну. Говорити про мирні угоди або тимчасове припинення вогню немає сенсу, бо завтра нічого не зміниться.
Конкретно з росією є ще питання, а чи буде вона договір виконувати. Як показує історія, вона їх порушувала. У нас був договір про стратегічне партнерство й дружбу, та росія начхала на нього анексією Криму й інтервенцією на Донбас. Я не можу щось прогнозувати про найближче завтра, бо не розумію, від якої бази відштовхуватися.
Зрештою, мудрий український народ на повоєнних виборах може утнути таке, що не піддається ніяким прогнозам.
Валентина Петрівна, корюківчанка:
— Коли закінчиться війна, то, впевнена, 99% українців повною мірою відчуватимуть: росіяни — вороги на все життя. І це стосуватиметься не лише нинішнього покоління, а й наступних. Тільки-но стихнуть вибухи, почнеться відродження української економіки. Причому — власними силами, бо закордонні інвестори без реальних гарантій безпеки і захищеності на рівні законодавства свої гроші вкладати в нашу країну не стануть.
Сьогодні в Україні гостро відчувається брак робочої сили. Навіть у місцевому «Маяку», он скільки оголошень, а ще — у соцмережах. Бракує працівників робочих спеціальностей у той час, як немало українців працюють на економіку інших країн. Хоча багато хто з них по пенсію точно приїде додому.
Доведеться розміновувати й обробляти землю, відбудовувати підприємства, відновлювати соціальну інфраструктуру. Звісно, всі біженці не повернуться, бо багатьох елементарно не випустить зі своїх рук іноземний бізнес, але відсотків дев’яносто — можуть. І вони стануть кістяком нашої економіки. Років п’ять нам доведеться важко.
Хлопцям і дівчатам, які повернуться з війни, буде складно адаптуватися до мирного життя. І ми маємо це розуміти. Звісно, не всюди однаково. І зараз, слава Богу, в Україні є області, населені пункти, де відносно тихо, де спокійніше життя. Там швидше відбудеться стабілізація ситуації.
На прикордонній Чернігівщині, переконана, соціальна напруга відчуватиметься гостріше. Але ми все подолаємо. Щодо зарплат, пенсій, соціальних виплат, то вважаю, що Європа не дасть нам зануритися у 90-ті, коли людям затримували виплати, а інфляція зашкалювала.
Щиро в це вірю, хоч і розумію, що європейських пенсій і зарплат нам не бачити. Хоча б гірше не стало. І щоб не забрали в малозабезпечених субсидію на комунальні послуги…
Петро Сергійович, житель прикордонного села:
— Я думаю, що від війни втомилися як цивільні (особливо у прифронтових і прикордонних районах із рф), так і військові ЗСУ, котрі боронять нашу країну. І звичайно, всі хочуть, щоб настав справедливий мир із гарантіями, що війна не розпочнеться через деякий час знову.
У разі припинення дії воєнного стану, потрібно буде відновлювати економіку держави — всі її галузі повинні нарощувати показники, виходити на довоєнні, а то й вищі результати. А для цього, в першу чергу, потрібні робочі руки, тобто люди працездатного віку.
Завданням уряду буде, без лібералізму, мобілізувати для цього наявне в державі населення і знайти стимули (патріотизм, фінансове заохочення тощо), а також повернути українців із-за кордону…
Олександр Петрович, корюківчанин:
— Якщо завтра закінчиться війна, хтось щось підпише і перестануть стріляти — що далі? В мене є два варіанти відповіді. Перший — красива казка. Всі воїни повернуться додому й зануряться в мирне життя. Із-за закордону полетять до неньки всі ті, хто, здаючи квартири в Україні, живе за європейські допомоги. Почнеться швидка відбудова, стрибок розвитку виробництва, економіка злітає до небес, молодь з усіх сил кохається та підіймає демографічні криві. Всі ходять щасливі, блаженні й з квіточками.
Другий — те, що буде насправді. Армія залишиться, в тій же чисельності та з тими ж витратами. Бо сусід не переїде і ми теж у своєму обійсті житимемо далі. Тобто не скоро нам бачити армію мирного часу. «Наші» (як на мене, дуже не наші) «біженці», правдами й неправдами, будуть чіплятися всіма частинами тіл за німеччини, польщі чи італії. А ще й поїде поповнення до них, якщо спроститься перетин кордону.
Допомога від Європи скоротиться в рази. Відбудовою країни будемо займатися самі. Навіть, якщо засяє перспектива членства в Євросоюзі — чекати того, що було влито в Польщу, нам немає сенсу. А ще у нас буде дуже багато необлікованої зброї, боєприпасів і міцних чоловіків, які чомусь навчились такого, що дуже зацікавить напівкримінальний і кримінальний бізнес.
Але залишаться живими ті, хто є генофондом нації. Відбудуємо. Самі, «на жилах». І попри все й наперекір усьому, все ж таки хочеться вірити в те, що все в нас буде добре.
