Два народи – два світи. Хоча українців та поляків розділяє лише кордон, але, мабуть, саме тому ми й різні. У мові, в культурі, в поглядах і ставленні до одних і тих самих речей. Хоча б взяти такий момент, як звичайний відпочинок, зустріч з рідними чи друзями, погляди на церкву та віру.
Чи насправді нудно живуть поляки
На мою думку, поляки порівняно з українцями живуть досить нудно. Не знаю чому. По-перше, складається враження, що наші менталітети різні у тому, що українець може в будь-який момент заглянути на кілька хвилин до сусіда, родича, просто знайомого. Навіть не задумуючись над тим, зайнятий він чи вільний, хоче він нас бачити в цей момент чи ні. Як результат – кілька хвилин можуть затягнутися значно на довше, а пропозиція від приймальної сторони випити кави-чаю обертається на «міцнішу» пропозицію. У разі згоди зайнятість приймальної сторони часто перетворюється на «та ну її, ту роботу. Робота – не вовк, в ліс не втече!»
Хтозна, чи то близькість до Німеччини з її навдивовижу дисциплінованим народом так вплинула на польську ментальність. Але на відміну від нас, українців, відвідини сусідом сусіда у поляків – це ціла процедура із заздалегідь визначеними okresami (часовими межами) та призначеннями spotkania (зустрічей).
Коли виникає потреба зустрітися з родичами, то для цього є субота. Мені жодного разу не доводилося чути, наприклад, щоб поляки відзначали день народження посеред тижня. Саме в суботу вони організовують так звані imprezy (вечірки), grill чи kiełbaski (щось на кшталт наших пікніків чи шашликів), запрошуючи один одного na herbatę lub kawę (на чай чи каву).
Традиційно склалося так, що якщо цієї суботи ви приймали у себе гостей, то наступної суботи ви будете в гостях у когось, хто гостював у вас, позанаступної – ще у когось. І так далі.
Субота – день зустрічей родин
Чому саме в суботу, адже неділя – теж вихідний? І тут ми також переважно різні. Це ми так звикли, що після робочого тижня саме в суботу маємо зробити купу домашньої роботи, яку не встигли протягом попередніх днів. А в неділю вже можемо відпочивати так, щоб у понеділок з болючою головою піти на роботу. Поляки ж залишають недільний день для того, щоб опам’ятатися після суботнього відпочинку, відвідати костьол і підготуватися до наступного трудового тижня.
Звичайно, що чаєм, кавою, ковбасками стіл не обмежується: вживаються і міцніші напої. Але пиво, вино, горілка – це вже щось позахмарне. Зазвичай поляки полюбляють drink – коктейль, який складається з певних пропорцій соку чи коли, газованої води та горілки. Саме таким коктейлем всі гості смакували цілий вечір.
Якісна польська горілка досить дорога, але поступається українській. Тому пляшка української горілки може бути гарним презентом для польських друзів, якщо ви збираєтеся їхати до них у гості.
Для жодного українця не секрет, що коли у нас сплановано організований прийом гостей (день народження, весілля чи інша якась нагода), то на столі має бути наїдків стільки, щоб:
- не дай Боже, гості не сказали, що мало, не наїлися, пішли додому голодними, а хазяїн – жлоб
- щоб вистачило ще на завтрашнє похмілля закусити чимось
- щоб можна було ще тиждень годувати домашню худобу
Поляки ж над цим не заморочуються: на столі – два салати (переважно овочеві, з мінімумом майонезу), kiełbaski – ковбаски, чай, кава, drink… Якщо ж солодощі, то хіба що ті, які запрошені гості привезуть із собою як гостинець-подарунок.
Якщо у нас ковбаски-шашлики роблять переважно на мангалі (здебільшого пересувному), то поляки не практикують приготування таких страв під час виїздів на природу. На це є владні обмеження. Але у кожному сучасному польському обійсті є спеціально відведена територія з альтанкою, стаціонарною піччю-грилем, місцем для дитячих розваг, гойдалкою.
Поляки і українці за одним столом
Я вже розповідав про те, з якою дружньою родиною доводилося жити нам, заробітчанам-українцям, у родині Марека та Можени Шумчаків із села Рембертова біля польського містечка Тарчин. Тут ми не тільки разом працювали, а й знаходили привід для відпочинку та свят.
Зазвичай уже після роботи, у чийсь день народження, у день державного українського чи релігійного свята ми збиралися за святковим столом. Не оминали наших застіль і господарі, ми завжди їх запрошували до себе. За чарчиною, дружньою бесідою, жартами і українською піснею непомітно спливав час. І одноманітність не ставала такою сумною.
Ось такі місця у поляків обладнані для пікніків
Коли сезон збору врожаю підходив до завершення, а працівники поступово починали повертатися на батьківщину, господарі запрошували нас усіх до себе на гриль, де ми також могли вкотре поспілкуватися в дружньому колі.
У неділю – до костьолу, хоч раз у житті – до Ченстохови
Поляки хоч і не максимально релігійні, проте досить консервативні католики. Вони можуть не згадувати про Бога протягом понеділка-суботи, але в неділю, як за розкладом, більшість людей у віці 40 років і старші опівдні відвідують костьол.
Хоча це більше схоже на звичайну сімейну традицію. Але ті дві польські родини, з якими мені доводилося зустрічатися, наче й не були надто набожними, однак своїх дітей долучали до недільних богослужінь.
Окрім, як і у нас, звичного обряду хрещення, дуже гарним є обряд так званого долучення до парафії нових прихожан. Це урочистий день, коли церква раз на рік збирає дітей шести-семи років. Для родин, у яких є такі діти, день справді святковий, бо вся родина вирушає до костелу, щоб привітати нового парафіянина і засвідчити свою причетність до цієї справи.
Костел Івана Хрестителя (Janа Chrzciciela) в Рембертуві
І ще один момент запам’ятався. Часто недільного дня нам доводилося працювати. Якщо зазвичай обідня перерва у нас була з 13 до 14 години, то в неділю її хазяї визначили з 12 до 13 години. Чому так? Саме у цей час у костьолах відбувалося недільне богослужіння. Тож хоча самі пани були у цей час у костьолі, але вони не могли гнівити Бога тим, що їхні православні працівники працюють на їхньому городі.
Кожного року в серпні ми ставали свідками, як сотні паломників рухалися селами та містечками, прямуючи до міста Ченстохова, яке знаходиться неподалік від польсько-німецького кордону.
Зазвичай організовані групи паломників збираються в сусідніх з Ченстоховою містах і потім йдуть у Ясну Гору пішки. Деякі групи проходять і понад 500 кілометрів за 15–16 днів.
За давньою благочестивою традицією мешканці тих населених пунктів, через які проходять паломники, надають нічліг та їжу тим, хто потребує. Як розповідали знайомі поляки, кожен із них хоча б раз у житті має зробити прощу до каплиці, в якій зберігається Ченстоховська ікона Божої Матері – серце монастиря.
Саме це доводилося бачити напередодні дня Успіння, який, за католицьким стилем, припадає на 15 серпня. У Польщі цей день оголошений загальнодержавним святом і є вихідним. В останні роки кількість паломників, що прибувають в Ченстохову у цей день, становить приблизно 250 тисяч людей. Ватаги паломників численні. У місцях їхнього руху утворюються великі затори з автомобілів, а влада організовує на всьому шляху поліцейський супровід.
Ми у цьому дещо інші. У нас неділя – це добре, якщо не той день, коли завершуємо те, що не доробили в суботу. Зазвичай наші земляки недільного дня йдуть не до храму, а на базар, до супермаркетів. Про церкву ж згадуємо тоді, коли нам погано.
