Березнянська вчителька початкових класів 31-річна Ольга Довженко у вільний від занять і перевіряння зошитів час пише для діток казки, оповідання та вірші. Її вихованці навіть не здогадуються, що вчителька читає їм свої твори. А вони цікаві, добрі, повчальні і дітлахам дуже подобаються. Також Ольга Довженко вже досвідчений і затребуваний копірайтер (людина, що пише тексти). Розповіла, як опановувала цю справу та скільки нового дізналася, пишучи замовні статті на різну тематику.
Знала, що буде вчителькою
Народилася Ольга в Березні. Після закінчення школи вступила до Чернігівського педагогічного університету імені Тараса Шевченка на спеціальність «Початкова освіта». Оскільки після закінчення навчання місця молодій вчительці в березнянських школах не знайшлося, спочатку працювала в контакт-центрі банку в Чернігові, потім – контролером енергозбуту Березнянської дільниці Менського РЕМу, рік – у комплект-класі Миколаївської школи.
– Навіть коли ще сама була дитиною, завжди подобалося спілкуватися з дітьми. Не знала ще, ким стану, чи вдасться, чи ні, але хотіла працювати саме з дітками. Няньчила і племінника, якому нині вже 19 років, і з сусідськими дітьми грали в школу. Любов до дітей і повела до педагогічної освіти. У старших класах визначатися не треба було, бо знала напевне, куди хочу, – розповідає Ольга. – Дівчата, з якими дружила, вступили до медичного училища, а я крові боюся, до медицини душа не лежала.
Не криком, а тишею
Якщо в класі немає дисципліни, Ольга Іванівна не кричить на дітей, навіть голос не підвищує, а просто замовкає. І цей метод діє не гірше. Хвилина цілковитої тиші з боку вчительки – і в класі знову порядок. Діти заспокоюються, заняття продовжується.
Подобається жінці взаємодія з дітьми, можливість не тільки навчати, але й у них вчитися. Навіть новий мультик, про який ще не знає, а діти із захватом про нього розповідають і кажуть вчительці, що вона схожа на героїню, треба швидше подивитися.
Удома Ольга виховує донечку Софію та синочка Максима
Бути вчителькою – відповідально, складно і приємно водночас. Чого варті зацікавлені дитячі очі! А радісне щире очікування, з яким зустрічають вчительку вранці. Якби довелося знову обирати, чи йти цим шляхом, Ольга Довженко зовсім не сумнівалася б. Бо любить дітей і свою роботу.
– Діти дарують мені листівки, аплікації, портрети малюють. Колись заміняла вчительку групи подовженого дня, після виконаного домашнього завдання діти малювали або розфарбовували роздруковані розмальовки. Першокласник Толя розфарбовував собачку-дівчинку. Її довге волосся він забарвив яскраво-синім кольором. І сказав мені, що то – я, й порадив перефарбувати волосся у такий колір, – сміється Ольга. – А влітку по дорозі з їдальні діти збирають мені гарні букети. З глухої кропиви, курячої сліпоти, різних квіточок, а то й з реп’яху. Щиро, від душі. Головне – увага. З ними завжди весело і цікаво, почуваєшся молодою і затребуваною. І ніде на жодній роботі ніхто так не чекає, як вони мене.
Опанувала копірайтинг
Удома її чекають донечка Софійка, якій вже скоро 12 років, синочок Максим, йому два з половиною рочки. Мама Ольги, Галина Олексіївна, доглядає онука, поки батьки на роботі. Чоловік Роман у цій же школі викладає хімію та біологію.
– Коли пішла в другу декретну відпустку, впоравшись з домашніми справами, не знала, чим себе зайняти. Люблю вишивати бісером, та сказали, що вагітним не можна. Тож шукала щось інше, цікаве і корисне. Колега порадила зайнятися копірайтингом. Я тоді навіть слова такого не знала, – ділиться Ольга Довженко.
На біржі фрилансу дізналася, що «Новини УНІАН» шукають для свого штату віддалених співробітників – копірайтерів та рерайтерів, тих, хто переписує новини, але не копіює, а подає інакше. Був конкурсний відбір, жінка дійшла до останнього туру. Але оскільки все це розтяглося на тривалий час, то пора їй було до пологового. А повернулася до цієї справи, коли малюку було декілька місяців.
Дитина спала, а мама на біржі знайшла свою першу копірайтерську роботу
– Я описувала вишиванки, великодні рушники, ікони для сайту «БісерАРТ», на якому є все для вишивки. Надсилають зображення вишивки, ключові слова, які треба використовувати в тексті. Поради, як треба писати, як ні. А далі вже підключаєш свою фантазію, описуєш кольори, квіти та інше. Робота творча, – розповідає жінка. – Заробіток доволі приємний. Виходило приблизно дві з половиною тисячі гривень на місяць. Десь за 100 невеликих описів. Бувало, що за день жодного не було змоги написати, наверстувала наступного дня. Коли сайт завантажили, постійна робота там закінчилася.
Знаходила й інші замовлення. Описувала жіночий одяг для інтернет-магазину, давала назви за зовнішнім виглядом моделі, наприклад, світшот «Співаючий ангел». Згодом замовники самі знаходили її як відповідальну авторку.
Навіть про зерновози довелось писати, хоча зізнається, що ця тема не була їй до вподоби. Але роботу треба виконати. Тож писала й про басейни під ключ, і про правильне харчування, і про «розумний дім». Певну інформацію надавав замовник, все інше знаходила в інтернеті.
Цікавим досвідом стало описування шуб. Навчилася у них розбиратися. Та сприймала доволі спокійно: так, шуби розкішні, з одного боку хотілось би мати таку річ, але Ольга людина практична, віддає перевагу пуховикам – легким, теплим і зручним.
Учителька, що пише казки
А ще Ольга Іванівна пише віршики, оповідання та казки. Читає їх своїм дітям та вихованцям у класі. Школярики навіть не знають, що це вона написала, слухають із задоволенням, хочуть продовження.
Вони її надихають, та інколи не вистачає часу, не завжди фантазується. А потім у одну мить з’являється ідея, вимальовується сюжет і ось, коли зроблені справи, а родина спить, тоді рядок за рядком створюється нова казка. Одну з них подарувала групі в інстаграмі «Казкозвук», яку озвучуватимуть для глухонімих діток.
А загалом така творчість для дітей, як вірші та казки, нині не дуже затребувана. Тож поки пані Ольга збирає свої твори та мріє видати книжечку. І сподівається, що герої її казок та оповідань подобатимуться дітлахам.
