Плоди праці цієї талановитої жінки ви точно бачили: на сцені чи місцевій виставці, а можливо, і у вас вдома є річ, зроблена її руками. Так чи інакше вважаємо своїм обов’язком познайомити наших читачів з людиною, котра творить красу серцем й охоче ділиться своїми вміннями з дітьми.
Вдома – ніби в музеї
На кухні – ляльки-рушнички, у дитячій – іграшки, зроблені з любов’ю єдиному синочку, вітальня – мов картинна галерея. Такими мистецькими виробами дивує нас затишна оселя менянки Інни Дубницької, до якої Сусіди.City навідалися в гості й заразом розпитали про дитяче хобі, що згодом переросло у справу всього життя.
– Малою, як і більшість дівчаток, гралася з ляльками. Тоді ще такого гарного, як зараз, одягу не було, тож сядемо у дворі на покривалі з подружками й шиємо спіднички чи сукенки, – згадує Інна Михайлівна. – Батьки не мали часу постійно водити по гуртках, відвідувала за можливості: і фотографію, і вишивку – майже всі, що існували в тодішньому Будинку школяра.
Майстриня працює не тільки з дітьми, але й дорослим проводить майстеркласи
Що має хист до декоративно-ужиткового мистецтва, почала розуміти ще в школі. Та й сусідки по парті дивувалися вмілим рукам дівчини мало не на кожному уроці трудового навчання. Пізніше стала студенткою індустріально-педагогічного факультету Чернігівського інституту імені Тараса Шевченка, і вже там мала змогу на практиці проявити свої здібності.
– Устигала й за себе, і за подружку все поробити, – усміхається жінка, повертаючись думками у вишівські будні.
«Сувенірному гуртку» – 15 років
Із дипломом у руках прийшла до вже знайомого Будинку школяра (тепер центр дитячої та юнацької творчості) зі щирим наміром вчити дітей. Та спочатку взялася за курс «Основи підприємницької діяльності», і тільки через кілька років зрозуміла: «Економіка – не моє». Тому створила те, до чого дійсно лежить серце, – «Сувенірний гурток», якому вже 15 років. Це чи не ознака справжньої майстерності та професіоналізму?
– Починали із шиття: дівчата, що першими стали відвідувати гурток, навіть сукні повишивали собі на випускний, – каже Інна Дубницька. – Згодом розширили сферу діяльності: на заняттях у хід пішли і бісер, і фетр, тканини й рослини. Зараз робимо все, на що вистачить фантазії. Наприклад, ляльки-мотанки, декоративні квіти, прикраси, картини з легкого пластиліну, новорічні іграшки, також оздоблюємо рамки всіма можливими способами. Головне, щоб був матеріал.
А він, до речі, не з дешевих. Використовують і природні матеріали, та й про них турбота лягає на плечі батьків або ж самої керівниці гуртка: такий вид діяльності потребує значних фінансових вкладень.
Допомагає Інна Михайлівна й колегам. Шила костюми «Домісолькам», «Веселому каблучку», допомагала з костюмами для хлопців акробатичного гуртка «Фієсти». Але помилуватися сценічним одягом зможемо вже після того, як пандемія піде на спад. Із проханнями підшити щось чи вшити приходять сусіди, друзі – знають, що зробить все швидко та якісно. Та й підкаже, коли що не так.
– За роботою та дитиною не встигаю зробити всього, чого хочеться, – зітхає пані Інна. – А ідей багато. Сумно, що життя так швидко проходить…
На цьому й завершилася наша розмова з менською майстринею. Наостанок показує вже в самому під’їзді свої, за словами жінки, «старі» картини, що дивують оригінальністю та самобутністю. Та чи там їм місце?
