На Менщині мало хто знає нашого земляка Адама Сталони-Добжанського. Проте в Польщі він відомий як художник, реставратор та професор Краківської академії наук. У його доробку нараховується понад 220 вітражів у півсотні костелів, православних та євангелістських храмах. Сусіди.City поспілкувались з директором Менського краєзнавчого музею Віталієм Крутим, який розповів цікаву історію про видатного митця з Менщини.
Батька Адама Сталони-Добжанського суддю Фелікса з Чернігова доля закинула в маленьке волосне містечко Мена Сосницького повіту Чернігівської губернії. Разом з дружиною Ганною (дівоче прізвище Коваленко) 19 листопада 1904 року народили першу дитину – майбутнього художника Адама. Пізніше в родині з’являться донька Алевтина (1906–1978) та брат Северин (1908–1985). Заможна сім’я виховувала дітей як в католицьких (батько був католиком), так і в православних традиціях.
Адам Сталони-Добжанський
Під час першої російської революції родина переїздить до Білорусі в містечко Чериків, нині Могильовська область. А з початком революційних подій 1917 року повертається до України в родову садибу Ганни Коваленко в Прилуках. У 13 років юний митець мусить заробляти гроші для своєї безробітної родини. Він тяжко працює на городі, наймитує, а вечорами вчиться художній майстерності.
Нещасний випадок, що трапився 1922 року повністю змінив життя художника. Адама покусав скажений собака, тож мусив лікуватися у київському шпиталі. Тут він зустрічається зі своєю родичкою Феліцією Янковською, яка допомогла родині переїхати на Батьківщину батька – до Польщі.
У 1927 році Адам розпочинає навчання у Краківській академії мистецтв. Бере участь у численних виставках, зокрема 1929 року – у Познані. А 1931 року його відзначено грамотою Краківської академії мистецтв за працю в сфері графіки і мистецтва шрифтів.
Протягом навчання в академії Адам Сталони-Добжанський разом з Яном Ціхонем реставрував середньовічну поліхромію в костелі в Гаркловій. У 1934 році художник відновив готичне розп’яття в костелі Турку. А 1934 року отримав нагороду в конкурсі оформлення оточення кургану Юзефа Пілсудського в Кракові.
Перед Другою світовою війною Адам виконав поліхромію костелу в Добомилі в Україні. Під час війни Адам не припиняє роботу. Зокрема 1943 року працював у костелі в Бобині та в церкві в Тернополі.
З 1947 року працює в Краківській академії мистецтв, обіймає посаду керівника кафедри. У 1979 році виходить на пенсію.
Адам Сталони-Добжанський у 1945 році виготовив свій перший вітраж в костелі святої Варвари. У 1950–1964 роках виконав комплексні вітражі костелу в Заверці, у 1953–54 роках – церкви в Городку Білостоцькому. У 1958–67 роках – вітражі ікон на хорах кафедрального костелу в Нисі.
Митець творив дивовижні вітражі не тільки для католицьких, а й для православних храмів. Так у 1964 році зробив вітражі для православного кафедрального собору Вроцлава, церкви євангелістів у Варшаві. Крім вітражів, наш земляк творить і монументальну поліхромію.
Залюбки виконував і графічні проєкти альбомів. На основі його проєкту виконана меморіальна дошка присяги Тадеуша Костюшки на площі Головний ринок у Кракові.
У 1956 році польський режисер Ян Ломніцький зняв документальний короткометражний фільм про вітражі в Городку Білостоцькому, який отримав нагороду Венеціанського кінофестивалю. На той час комуністична влада Польщі відразу заборонила показ стрічки на широких екранах.
Перша персональна виставка Адама Сталони-Добжанського відбулась 1957 року в Кракові, а друга і остання – 1960 року в Катовицях. Влада піддала жорсткій критиці творчість митця за надмірну «церковність», каталоги творів вилучила.
Після антикомуністичного повстання «Солідарності» у Польщі в 1981 році відкрито персональну виставку Адама Сталони-Добжанського в клубі Краківського політехнічного інституту. Уже після смерті художника остання його виставка була в Парижі у 1988 році.
Адам Сталони-Добжанський був членом мистецької ради краківського митрополита кардинала Кароля Войтили, майбутнього Папи Римського Івана Павла II.
Помер художник 22 березня 1985 року в Кракові, де і похований. На жаль, Адам так і не організував школу послідовників, а після смерті надовго був забутим на Батьківщині.
