У Корюківці таксі має попит. Тому й коштує поїздка по місту недешево. А нещодавно ціна підскочила на десятку. Що з цього приводу кажуть таксисти й народ. Сусіди.Сіty дізнавалися.
Таке життя
Корюківка — населений пункт розкиданий. Де ті Олексіївка чи Милейки, Трудовик і Садова? Пішки довго чимчикувати. У теплу пору року багато містян користуються велосипедами, а взимку часто-густо пересідають на таксі. Зазвичай кооперуються з сусідами, щоб менше платити.
Наша співрозмовниця, 34-річна Любов, мешкає на Чорному Хуторі, під самим лісом. Молода жінка має дитину-школярку. І самій на роботу, і доньці в школу треба встигнути на восьму ранку. Тому об’єдналися з сусідкою, і коли велосипеди вимушено «відпочивають», викликають радіотаксі.
Ще в січні дістатися центру Корюківки з вулиці Червонохутірської коштувало 40 гривень. На двох жінок і трьох дітей — начебто не так і багато. У лютому ціна зросла до 50 гривень, тепер по 25 з кожної. «Ще терпимо, — каже жінка, — але вже неприємно».
Скільки в Корюківці таксистів
Тямущі люди кажуть, що цього ніхто толком не знає. Офіційно працює лише одна служба — радіотаксі, якою керує корюківчанин Михайло Давиденко.
Є кілька осіб, які постійно займаються наданням послуг по перевезенню пасажирів. Їх часто можна побачити біля автовокзалу, на центральній площі, біля лікарні. На їхніх автівках є навіть фішечки таксі.
Проте багато в місті просто власників транспорту, які періодично займаються перевезенням пасажирів. Є час — поїздив, трохи заробив. Клієнтів шукають за допомогою соціальних мереж. Розкидають оголошення з номером телефону у Фейсбуці в різних місцевих групах. Роздають візитки зі своїми даними через знайомих і близьких. Якщо людина десь працює, то потаксувати кілька годин після роботи чи у вихідний день — непоганий додатковий заробіток.
Переваги й недоліки радіотаксі
Неофіційні гравці на ринку послуг таксі мають певні привілеї. Працюють вони винятково на себе, за своїм графіком і за власними правилами. Офіційний же перевізник має низку обов’язків перед пасажирами. І перш за все, він має працювати цілодобово.
Газета поцікавилась у власника радіотаксі в Корюківці Михайла Давиденка, коли та за яких обставин з’явилася в місті їхня служба. Михайло розповів, що радіотаксі спочатку відкрилося в Мені, а потім у Корюківці. Було це 2004 року. Заснували службу сумські підприємці. Винайняли приміщення для диспетчерів, знайшли п’ятьох водіїв зі своїми автомобілями. У Мені, правда, швидко закрились, а в Корюківці протримались років чотири-п’ять. Зрештою, продали цей бізнес Михайлу. Немає такої послуги й в інших сусідів — на Сновщині та Семенівщині.
Новому власнику радіотаксі в Корюківці довелося починати з нуля. Спочатку треба було розрахуватися з працівниками, бо борг по зарплаті накопичився за три місяці, змінити кадровий склад. Починали возити пасажирів по п’ять гривень за поїздку по Корюківці та по гривні за кілометр — за межі міста. Щоправда, тоді бензин коштував 2,5 грн за літр, а тепер — майже 30.
Як формується «такса»
Михайло каже, що поїздка по місту до трьох кілометрів коштувала завжди однаково. Ще в січні ціна була 40 грн, а в лютому зросла до 50 грн. До речі, 40 гривень трималося півтора року.
Якщо до Мени чи Сновська треба їхати, то коштуватиме це 250–300 грн. Хоча по поганій дорозі може бути дорожче. Вартість проїзду до Наумівки, куди найчастіше викликають таксі, — 100 грн. Поїздка на Чернігів обходиться у 1000 грн.
Якщо людина хоче й повернутися на таксі, то водій додатково візьме кошти за простій: приблизно 100 грн за годину (вартість залежить від пори року). За дорогу назад грошей не беруть. Проте не все вимірюється грошима, каже Михайло. Ситуації в житті бувають різні. Головне, залишатися людьми.
Коли найбільше пасажирів
Навантаження на службу таксі залежить від пори року, доби та свят. Сніг, дощ, мороз, ніч, розважальні заходи й просто свята — це «помічники» для таксистів. Тоді кількість замовлень зростає в рази. Хоча й додають труднощів у роботі. Наприклад, цьогорічний великий сніг завдав чималого клопоту.
Михайло розповідає, що дуже важкою видалася кілька днів тому дорога на Жуклю. Віз людей із Корюківської лікарні. Виїхали за місто, а там автошлях не чищений, лише дві колії. З горем навпіл дістався Холмів. Хоча, якби довелося розминатися із зустрічним транспортом, то стали б обидва. У Холмах змушений був пересадити пасажирів на «бусик», перед яким ішов трактор, бо до села проїзду не було.
Інколи через складні погодні умови скасовували замовлення. Та зазвичай їздили, якою б тяжкою не була дорога. Та є в їхній роботі й «мертві» сезони. Так, після довгої зими, у травні, корюківчани дружно пересідають на велосипеди. Тоді кількість замовлень падає. У сезон відпусток — улітку — теж менше людей користується таксі.
Плани на майбутнє
Розширювати службу радіотаксі Михайло Давиденко поки не планує. Вважає, що зараз у них якраз усе оптимально. А влітку, можливо, й забагато буде працівників. Конкурентів чимало, але це не найгірше. Конкуренція завжди спонукає підвищувати якість роботи. Бо якщо багато пропозицій, то клієнт зазвичай зважає саме на якість обслуговування.
Зрештою, їхня офіційна служба має свої переваги перед приватниками. Це: безпека пасажирів та їхніх речей, гарантія цілодобового надання послуги, стабільна ціна за проїзд, можливість поскаржитися на недобросовісного водія.
Є ще в них цікава пропозиція під назвою «тверезий водій». Це коли хтось, бувши за кермом, хильнув, тоді викликає таксі з двома водіями. Один сідає за кермо його автівки, і таким чином два автомобілі їдуть до місця призначенні. Така послуга, до речі, коштує удвічі дорожче. Можуть і весілля обслуговувати, і продукти додому доставляти.
Що з неприємного
Буває, влаштується людина в радіотаксі. Попрацює, клієнтів надбає і йде з ними на свій хліб. «Неприємно, та що поробиш, — каже Михайло Давиденко. — Це можна пережити. Найбільше, мабуть, не подобається, коли стикаєшся із заздрістю та всіма її наслідками…»
