Про Івана Давиденка з Великого Устя (Сосниччина) в останні місяці писали і говорили чи не всі провідні засоби масової інформації – як регіональні, так і всеукраїнські. Приводом для цього був той факт, що Іван Іванович 2 лютого цього року при світлій пам’яті відсвяткував 100-річний ювілей. А нещодавно дід Іван знову став героєм публікацій: він поборов COVID.
Одужав у Менській лікарні
Кажуть, що добрі люди довго живуть. Іван Іванович ще раз всім довів, що це твердження – правда. Адже він переніс не тільки життєві випробування свого першого століття, а й вирвався з лабетів страшної епідемії.
До інфекційного відділення Менської міської лікарні дідусь потрапив за направленням сімейного лікаря 1 квітня з діагнозом COVID-19, який був ускладнений двобічним запаленням легень. Зважаючи на поважний вік пацієнта, медичному персоналу закладу неабияк довелося мобілізувати зусилля заради порятунку його життя.
– Мені довелося бачити рентгенівський знімок, з яким пацієнт прибув до нашої лікарні, – розповідає генеральний директор Менської міської лікарні Григорій Разнован. – Те, що я побачив, дійсно примусило стривожитися: ураження легень становило орієнтовно 70%.
Як повідомив «Високому Валу» медичний директор з лікувальної роботи Менської міської лікарні Володимир Салій, пацієнта виписали після негативного ПЛР-тесту.
– О 16.00 прийшов негативний результат ПЛР-тесту, а вже о 16.20 чоловік пішов додому, – говорить Володимир Салій. – Це просто так потрібно любити життя. Розумна людина, оптиміст, розумів свій стан, виконував усі розпорядження. Подякував за те, що ми йому допомогли.
Єдиний окопний ветеран Сосниччини
– Іван Давиденко – не тільки єдиний столітній житель Задесенського старостинського округу (Велике Устя до нього входить разом із Бутівкою, Долинським, Бондарівкою, Малою Бондарівкою та Польовим – авт.), – розповідає сільський староста Леонід Ляшик. – На сьогодні він є єдиним живим фронтовиком, учасником бойових дій Другої світової війни всієї Сосниччини.
На початку лютого, приймаючи вітання з нагоди ювілею, Іван Іванович розповідав «Суспільне Чернігів» про своє нелегке життя: рано осиротів, пережив два голодомори. Служба в армії, куди потрапив ще напередодні Другої світової війни в неповні 18 років, затягнулася на довгі роки. На фронті доставляв боєприпаси, забирав і підвозив до ешелонів поранених. Під час одного бомбардування отримав тяжку контузію.
У мирному житті двічі одружувався. З другою дружиною Галею (померла 13 років тому) виростили чотирьох дітей – Василя, Володимира, Михайла й Валентину. Старші діти виїхали з села, а з найменшим сином Володимиром та невісткою Галиною дідусь у мирі та злагоді мешкає в рідному Великому Усті.
– Ми всі його любимо і дуже раділи тому, що дід Іван зміг перемогти хворобу, – ділиться думками начальниця відділу загальної та організаційної роботи Сосницької селищної ради Наталія Кузьменко. – Звістка про його щасливе повернення з лікарні була приємною для всіх. Вона додала нам, молодшому поколінню, оптимізму. Мабуть, міцні гени і те, що дідусь вів здоровий спосіб життя, допомогли йому подолати недугу.
Надія Кузьменко, яка є очільницею організації ветеранів Сосницької селищної територіальної громади, каже, що Іван Давиденко є прикладом мудрості.
– Він ще дуже активний як на свій вік, – говорить Надія Яківна. – Читає газети, дивиться телевізор. Не стоїть осторонь політичного життя країни – завжди переглядає новини. Якщо треба, то і на зустріч прибуде, і виступить. На своєму ювілеї Іван Іванович говорив, що планує, як і його дід Пимон, прожити не менше ніж сто три роки.
