У корюківській газеті «Маяк» нещодавно була надрукована інформація про те, що в селі Домашлині помер Анатолій Орешко. Після цього до редакції почали звертатися представники районної ветеранської організації, які розповіли, що поховали його не по-людськи, без труни, просто вкинули в яму та закопали.
Анатолій Орешко часто дописував до газет. А також усе життя присвятив, щоб довести, що під час Берлінської операції наприкінці квітня 1945 року його батько Степан Гаврилович установив прапор перемоги над Рейхстагом і був достойний звання Героя Радянського Союзу.
Та довести цю справу до кінця чоловік так і не зміг. Доживав свого віку самотньо в селі Домашлині. Люди поскаржилися на старосту села Аллу Єгунову, котра займалася похованням самотньої людини.
Звинувачували її, мовляв, привласнила дві пенсії небіжчика та невідомо куди витратила. Що перевезла на подвір’я колишньої сільради дрова, які були в сараї покійника, велосипеди, забрала ключ від будинку. Також невідома доля нагород батька померлого Степана Орешка. І це при тому, що в Орешка є родичі.
Журналісти звернулися до старости села, щоби вона прокоментувала ситуацію. Алла Іванівна розповіла, що ніхто в селі не запідозрив нічого лихого з Анатолієм Орешком. Жив він відлюдкувато, з сусідами не товаришував і не спілкувався.
І сама вона була в його помешканні шість років тому, коли працівники соціального захисту приїжджали розбиратися з черговою скаргою, яку він написав. На сполох забили працівники виїзного поштового відділення, котрі привозили йому кореспонденцію та пенсію, але він не вийшов до них ні 19, ні 21 жовтня.
Староста, діловод і місцевий 39-річний чоловік Олексій Носенко, якого ледь умовили скласти їм компанію, пішли до хати Орешка. Жінки лишилися на подвір’ї, Олексій зайшов і швидко вибіг, каже: «Всьо… Лежить біля печі на полику неживий».
Вони вмовили його ще раз зайти, може, просто людині погано стало. Той наважився на ще одну ходку, вийшов білий як сметана, каже, що в нього й обличчя вже немає, а по тілу хробаки повзають. Швидко прибув поліцейський наряд, слідів насильницької смерті правоохоронці не виявили, сказали везти до моргу.
Ось тоді, каже староста, вона почала панікувати, бо не знала, що робити. Жоден із сусідів не погодився заходити до хати, щоб винести рештки тіла, від якого йшов сморід, аж очі на лоба вилазили. Крім цього, люди почали припускати, що в небіжчика міг бути ковід, і його тіло заразне.
Місцевий фермер В’ячеслав Абинашний дав екскаватор з ковшем, аби викопати могилу. Сергій Новик дозволив Володимиру Пуховому сісти за кермо його трактора, який стояв поблизу хати Орешка, щоб ним довезти небіжчика до кладовища.
Та хлопці не змогли забрати тіло. Тільки зайдуть — і чимдуж назад. Не кожен таке може витримати. Знову виручив Носенко. Пізніше він скаже: аби на тверезу, ніколи б не погодився. Зрештою, йому вдалося покласти рештки тіла у великий поліетиленовий мішок і замотати у покривала.
Лише тоді інші двоє чоловіків змогли заскочити в хату, винести тіло та покласти в причеп трактора. Повезли на цвинтар. Яму викопали біля могилок батьків Орешка. Небіжчика закопали та поставили тимчасовий хрест.
Алла Іванівна каже, що в той момент вона зовсім не думала про гроб. Це був такий жах, та ще й усі учасники поховання реально остерігалися коронавірусу. Думали лише про те, як швидше поховати. Потім попросили Олексія Носенка знайти у хаті паспорт небіжчика, бо без нього неможливо було б оформити документи.
Те, що староста отримала дві мінімальні пенсійні виплати на Орешка — не відмовляється. Сума склала 3708 гривень. Частину коштів витратила, щоби подякувати людям, які допомагали їй у такій непростій справі. На це пішло 1200 грн. За дві тисячі встановлять залізний хрест, табличку тощо.
Дійсно перевезли й до сільради дрова, що лежали у сараї покійника. Він, до речі, сам їх заготовляв, возив з лісу на велосипеді. Топитимуть приміщення старостату, у якому також міститься поштове відділення. А кому треба було їх лишати?
Один велосипед, новіший, віддали Олексію Носенку. Заробив чоловік. А другий, старий, стоїть у їхній коморі. Ключів не забирали, поклали у схованку на подвір’ї. Про нагороди нічого не знають. Але колишня вчителька історії Наталія Плющ казала: як ще працювала їхня сільська школа, Анатолій Степанович хвалився, мовляв, батькові нагороди продав.
У житлі Орешка староста була разом з Носенком, коли шукали паспорт. Там дуже брудно, а одна кімната взагалі завалена паперами. Хата ця батьківська, на Орешка не оформлена, як і город, який давно заріс самосійкою.
Після того, як Анатолія Орешка поховали, з’ясувалося, що в нього є двоюрідний брат, який мешкає в Чернігові, а у селі має батьківську хату та обробляє город. Проте в Домашлині ніхто не знав, що в небіжчика є родичі.
Брат із дружиною приходили до старости, звинувачували, що поховала не по-людськи їхнього родича. Дружина брата Марія сказала, аби їм повідомили, то нехай староста займалася б похованням, а вони приготували поминальний обід.
Алла Іванівна каже: «Якби ми знали, що у небіжчика десь є рідня, хіба б ми отим усім займалися? Натерпілися. А тепер іще й на скарги відповідати доводиться».
