Сергію Коваленку – 48 років. Сам родом із с. Пальчики Бахмацького району, але останні два роки живе в Корюківці. На Корюківщину його привела служба.
Спочатку був інструктором відділення рекрутингу та комплектування Корюківського районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки. Нині Сергій Миколайович – старший водій центру, але займається й рекрутингом теж. Каже, у них кожен військовослужбовець універсальний, повинен розумітися не лише у своїй роботі.
У юності Сергій Коваленко не марив військовою службою. І професії його були далекими від військової галузі: тракторист-комбайнер, різник гарячого металу, токар-фрезерувальник тощо. Відслужив в армії. Солдатом-строковиком у 1993 році довелося побувати в колишній Югославії, у Сараєво, у складі українського миротворчого контингенту.
Після звільнення з армії сезон відпрацював на комбайні. Далі життя пішло своєю чергою. До 2002 року служив контрактником у військовій частині селища Гончарівського. Після звільнення займався охоронною діяльністю.
Протягом 2014-2015 років служив у складі 41 батальйону територіальної оборони Чернігівської області. На сході України в зоні проведення АТО з побратимами починали з луганського напряму, потім Донеччина: Волноваха, Старогнатівка – перша лінія оборони.
Цей період подарував Сергію Коваленку багатьох товаришів по службі з Корюківщини, з якими підтримує дружні стосунки й дотепер. Це Володимир Воскобойник з Наумівки, Михайло Клименко з Холмів, Сергій Животков з Бречі та ін. А з корюківчанином Миколою Мачачею служать поруч з 2014 року, спочатку в одному батальйоні, нині – в Корюківському РТЦК та СП.
Після виходу з зони АТО Сергій Коваленко продовжив службу головним сержантом роти, головним сержантом батальйону в навчальному центрі «Десна» в однойменному селищі на Козелеччині. Військова служба далася взнаки й здоров’я почало частіше підводити, тож у жовтні 2019 року Сергій Миколайович пристав на пропозицію продовжити службу в Корюківському РТЦК та СП.
У серпні того року знову побував на гарячому сході в Авдіївці під час чотиримісячного відрядження в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.
- З початку війни багато чого змінилося, – каже Сергій Миколайович. – Тільки побачивши на власні очі, що коять на сході нашої держави «наші брати», усвідомлюєш, що такої рідні не може бути.
Вважає, що про війну у 2014-2015 роках в Україні багато замовчували, не виказували реальної ситуації на сході. Пізніше навпаки почалася деталізація подій, яка, на думку Сергія Коваленка, не потрібна широкому загалу. А щодо висвітлення подій війни в ЗМІ, то все залежить від компетентного джерела інформації.
- Якби війна приносила тільки горе й сльози, то вже давно б закінчилася, - розмірковує військовослужбовець. – А оскільки є ті, кому вона вигідна, то одному лише Богу відомо, коли святкуватимемо перемогу. Готуватися треба до гіршого, а надіятися на краще.
Війна не обійшла й долю Сергія Коваленка. Перша його сім’я розпалася, бо з дружиною мали різні погляди на ситуацію в країні. Його бачення й намірів вона не підтримала. Радий, що їхній розрив не позначився на стосунках з 24-річною донькою, яка нині мешкає на Запоріжжі й уже подарувала дідусю двох чудових онучок.
Сергій Коваленко радіє, що Корюківщина прийняла його, подарувала багато друзів і кохану дружину
А Сергій Коваленко в Корюківці одружився вдруге. Свою половинку знайшов у київській маршрутці. Він їхав до Корюківки, а корюківчанка Лариса поверталася додому від доньки. Сиділи поруч, спілкувалися. А за деякий час випадково побачилися в місті, розговорилися, обмінялися телефонами.
Спочатку Лариса й Сергій жили цивільним шлюбом, а 12 жовтня одружилися. Дружина працює в гімназії, має двох дорослих дітей. Сергій каже, що легко знайшов з ними спільну мову. На Новий рік до них у гості приїздили його рідні з Бахмаччини - сестра з дітьми та брат з дружиною.
Сергій Миколайович хоче познайомити свою дружину і з донечкою та її сім’єю, чекає їх на гостину. Сподівається, що їй у Корюківці сподобається так, як і йому. Красиве, чисте й охайне місто підкорило чоловіка одразу. Каже, тут все зрозуміло й компактно, зручно для життя.
Військовослужбовець вірить, що на Корюківщині розпочнеться його нове життя. Придбали з дружиною дачу в Охрамієвичах. Можна насолоджуватися лісом, ходити по гриби, рибалити. От тільки охота полювати відпала назавжди, бо до пострілів уже ставиться інакше.
