Для корюківчанки Ніни Тихоновської прийдешній, 2022 рік, — особливий. Тигр це її покровитель, і вона сподівається на його прихильність і допомогу у здійсненні заповітних мрій.
Ніна Тихоновська вже одинадцять років на заслуженому відпочинку. І хоча у свої шістдесят ще могла б працювати й працювати, та жінка зробила вибір на користь маленького внучка Діми.
Родина Ніни Тихоновської: чоловік і діти
У 2010 році Ніна Іванівна відзначила 60-річний ювілей. Ні колеги по роботі, ні начальник Віктор Шумський, який очолював корюківську санепідстанцію, не очікували, що активна і професійна працівниця піде на пенсію. Та причина була більше ніж поважна: треба допомагати доньці Світлані няньчити тільки-но народженого первістка.
Рік на дві домівки
Родина доньки мешкала в Чернігові. Світлані за три місяці після пологів довелося вийти на роботу. Щопонеділка бабуся їхала до обласного центру, а у п’ятницю поверталася до Корюківки, де вдома на неї чекав чоловік Михайло.
Ніна Іванівна, згадуючи той особливий рік, каже, що емоції від спілкування з онуком перевершували усі незручності кочового життя. Доля подарувала їй можливість побачити, як Дімка вперше посміхнувся, зіп’явся на ніжки, мовив перше слово.
Коли малому виповнився рік, бабуся твердо вирішила: більше їздити несила, везіть онука до Корюківки. У цей час уже мав серйозні проблеми з серцем її Михайло, тож допомоги потребував і він.
Бабуся з коляскою
Ніна Іванівна каже, що тоді була чи не єдиною бабусею з дитячим візочком на вулицях Корюківки. Справлялася. Навіть коли малий хворів, старалася доньку зайвий раз не хвилювати. Чим вона допоможе, коли температура зашкалює?
Усяке траплялося. Було, що за ніч тричі швидка допомога приїжджала до їхньої квартири у чотириповерхівці неподалік першої школи. Діма виріс, тепер часто навідується до бабусі. Але жінка вже вісім років як сама.
Несподівано полишив світ її Михайло. Після перенесеного інфаркту здоров’я не відновиш. Так і в нього сталося. Помер у власній автівці прямо на вулиці. Важко згадувати ту ніч, коли, не дочекавшись чоловіка, лишила малого Діму в ліжечку й пішла його шукати.
Вона знайшла їхній автомобіль, але за кермом нікого не було. Ходила, кликала, мобільний не відповідав. А потім з’ясувалося, що йому стало зле й він перебрався на заднє сидіння. Ще намагався, мабуть, зателефонувати, але мобілка випала, так і помер. Дуже болісна втрата, та треба жити далі.
Тигриця Левівна
Саме так про себе каже Ніна Тихоновська. Народилася 14 серпня 1950 року. Тож вона Лев за зодіакальним гороскопом і Тигр — за китайським. Жінка дуже позитивно ставиться до астрології. Каже, там усе правильно сказано, зірки дійсно впливають на долю людини.
Нічого не боюся, за все можу взятися. Шкодую, що коли помер чоловік, не лишила собі автівку, а наказала сину Дмитрові продати. Переконана, що вивчилася б на водія та їздила до лісу по гриби та ягоди».
Родом вона з Менщини, села, поблизу Березни. Після дев’ятого класу вирішила вступати до медучилища. Та не так просто було це зробити. Батько ходив до колгоспного правління й просив, щоби доньці дозволили отримати паспорт і здобувати освіту далі.
Тоді неохоче відпускали з села молодь. Якщо їхали вчитися на зоотехніка чи іншу спеціальність, пов’язану з сільським господарством — будь ласка. А коли ні — противилися. Та Ніна Ганжа таки стала студенткою Чернігівського медучилища й отримала спеціальність санітарного фельдшера.
Молоді роки
За направленням приїхала до Корюківки, влаштувалася до санстанції, де й пропрацювала 41 рік на одному місці. Тут і долю свою зустріла — Михайла Тихоновського, якого в місті чомусь називали Санелою. Тому й вона згодом для багатьох стала Санелихою. Не ображається.
Життя, сповнене пригод
За життя Ніна Іванівна не раз потрапляла в історії, із яких дивом «вибиралася» живою. Одна з них сталася в Холмах. Ще бувши зовсім молодою незаміжньою фахівчинею, направили її у відрядження до селища.
Роботу закінчила, та додому добратися нічим. Треба ночувати в місцевому готелі, а не хочеться. Випадково зустріла знайомого корюківчанина на вантажівці. Попросила, щоб підвіз. А він і каже: «Я трохи випив. Якщо сядеш за кермо, буду підказувати, які педалі натискати».
І вона, відчайдуха, погодилася. До Корюківки дісталися, а потім на одній з вулиць у снігу застрягли. Дівчина дивиться, а горе-водій спить міцним сном. Будила-будила, та й лишила в кабіні. А сама пішла на квартиру, де мешкала. Вранці вже його в заметі не було.
Довелося Ніні й двічі рятуватися від води. Колись давно на нинішньому «пляжу» відпочивальники плавали на катамаранах і човнах. Пішли й вони з нареченим Михайлом до водойми. Разом із молодою мамою та її маленькою дитиною, учотирьох, попливли на човні.
Несподівано емоційний хлопець підхопив її на руки, човен захитався. Секунди вирішували все: або всі у воду, або Ніна. Зрештою, Михайло випустив дівчину з рук і вона пішла на дно.
Удруге вода налякала, коли взимку вирішила скоротити дорогу та вирушила по льоду тієї ж водойми. Вони з Михайлом тоді мешкали в гуртожитку у сільгосптехніці. І треба ж було потрапити в ополонку.
Провалилася, а крикнути, щоби покликати на допомогу рибалку, який сидів за 20 метрів, не може. Наче німою зробилася. Одяг намокнув, лід під руками ламається. Та Бог допоміг врятуватися. З того часу по льоду не ходить й інших, особливо дітей, застерігає від цього.
Життя на пенсії
«Чи не сумуєте одна у квартирі», — запитую свою співрозмовницю. «Не дозволяю собі такого», — каже. Ніна Іванівна щодня ставить собі якісь завдання, шукає роботу. Теплої пори мотається на городчик, радіє усьому, що там росте. Намагається багато ходити, вранці робить зарядку.
Ніна Тихоновська
Вечорами дивиться телевізор, в’яже панчохи, читає. Є в неї подруги, з якими любить поспілкуватися. Діти, син і донька, приїжджають провідати. Має двох онуків: доньчиного Діму та синову Машу, що мешкають у Чернігові.
Влітку та восени часто вибирається до лісу. А ще Ніна Тихоновська почесний донор. Її кров багатьох людей врятувала. Якось у черзі в магазині незнайома жінка дякувати почала. Це ви, каже, мого внука врятували. Тобто, її донорська кров. Приємно.
Зараз вже не здає, надто густа стала, роки своє беруть. Ніна Іванівна любить людей, вміє пробачати, допомагає нужденним. А може інколи й прямо у вічі правду-матку сказати. Лицемірство не в її характері.
У покровителя року прийдешнього, Тигра, вона попросила б миру нашій Україні. І хоча її, як і всіх, лякають космічні ціни в магазинах і холоднеча у квартирі, та загроза військового вторгнення сусідньої держави — це найбільша біда, що може статися. І цього не можна допустити.
