Часто люди не знають, як поводитись з давніми або чужими іконами, освяченою водою, коли минув рік, зістареними хрестами на цвинтарі чи натільними хрестиками, які випадково знайшли. Сусідіи.City поцікавилися у священника, що з ними робити.
Про правила поводження з речами, які мають особливу духовну цінність, розповів настоятель Свято-Вознесенського храму в Корюківці протоієрей Олександр Дем’яненко.
Отець Олександр Дем'яненко
Він каже, що іноді в помешканнях залишаються давні бабусині ікони. Молодь не знає, що з ними робити. А ще, буває, накопичується в домі чи на роботі поліграфічна продукція: церковні календарі, книги, брошури.
Після батьків до дітей переходять у спадок вінчальні ікони, або ікони ангелів-хранителів покійних родичів. Такі образи можна залишати у себе, каже настоятель Свято-Вознесенського храму протоієрей Олександр Дем’яненко.
«Ікона — це не оберіг, перед нею моляться святому, а тому зовсім неважливо, кому раніше святиня належала і з якого приводу з’явилася у минулих господарів. Вінчальна пара зазвичай складається з ікони Ісуса Христа „Господь Вседержитель“ і Богородиці — „Казанська Божа Матір“.
Вони теж можуть переходити від пари до пари, їх можна передати й самотній людині. Ікона — це символ віри. Святі образи, що на них зображені, це своєрідний витвір мистецтва, який має своє значення.
До ікон потрібно ставитися з великою шаною та пам’ятати, що це не предмет інтер'єру. Ікону потрібно ставити в кут, найближчий до сходу сонця. Якщо є бажання, її можна покрити рушником, поряд поставити лампадку. Звісно, якщо є така можливість. Та частіше під час молитви люди запалюють свічку й тримають у руках.
Якщо людина хоче попрощатися з іконою, то зробити це потрібно так, щоб не образити святого, лик якого на ній зображений». Отець Олександр каже, що можна принести ікону в храм. Там вирішать, що з нею робити далі.
Комусь передадуть чи реставрують і залишать у церкві, а зовсім зістарену — утилізують. Роблять це за правилами: те, що горить — спалюють, а попіл закопують під фруктове дерево. Це й удома можна зробити. Та ні в якому разі не можна викидати попіл у сміття чи під ноги.
Освячені гілочки верби та зелень після святкування зеленої неділі слід спалити й попіл прикопати під деревом. Яєчну шкаралупу освячених крашанок теж закопують у місцях, де ніхто не топчеться.
Золоті натільні хрестики можна перетопити. Знайдених хрестиків не слід боятися. Їх бажано освяти у храмі, і можна носити. Якщо хрестик став непотрібний, викидати його точно не варто. Можна принести до храму.
Часом стають непотрібними дерев’яні або металічні хрести на кладовищах. Їх не можна забирати додому. Не беруть їх і приймальники брухту. Дерев’яні хрести можна спалити десь поблизу цвинтаря, а ще краще — скласти в якомусь місці біля огородження. Вони можуть комусь знадобитися. Могилки старіють, і не завжди є змога встановити новий хрест.
Освячену воду краще довго не тримати. Це святиня, і нею потрібно користуватися. Вживати її необхідно натще з молитвою Отче наш, кропити нею помешкання. У кожному храмі є посвячена вода, тож завжди можна повноти свої запаси.
Якщо минув рік і водичку не використали, її слід вилити під деревце або в проточну річку. Кімнатні квіти краще не поливати, бо тоді, каже отець Олександр, ви ставитеся до неї, як до звичайної води. Та головне, щоб свята водичка не потрапила під ноги.
Не потрібно купувати вино з етикетками, на яких зображений лик святих. І слід такі пляшки нести до храму. Не можна на яйцях малювати ікони. Коли помирає людина, церква не каже, що треба спалювати постіль. Це вже самі люди вирішують, що з нею зробити.
