17 травня на Чернігівщині обірвалося життя багатьох українських військових — на світанку рашисти поцілили у навчальний центр у селищі Десна. Серед загиблих був і наш земляк, 35-річний Олег Теселько з Наумівки.
Без сина
Батьки Олега й досі не можуть повірити, що сина немає. Ніхто з них не передчував нічого поганого. Олег отримав повістку й 20 квітня, перед Великоднем, разом з іншими мобілізованими вирушив у Десну. «Комусь же треба. А хто, як не ми?» — сказав тоді рідним.
— Усе було в нього добре, — згадує батько, 60-річний Віктор Борисович. — У Десні був водієм, дали «УАЗика», розвозив караули. 16 травня їх перевели з наметів у казарму, а 17-го туди прилетіли ракети. Де був на строковій службі, там і загинув.
Батьки Олега Теселька
Олег щодня телефонував своїм рідним: батькам і дружині. Мама, 56-річна Валентина Олександрівна, востаннє говорила з ним 16 травня. Каже, спочатку довго не відповідав, казав, що ходив витрушувати ковдри. Більше нічого особливого, все, як завжди. Це й була остання її розмова з сином.
А 17 травня ще йшов виклик на його телефоні, але рідний голос вже не відповідав. Батьки, нічого не підозрюючи, садили картоплю.
Без чоловіка й тата
Кожного вечора зідзвонювалися, а зранку обмінювалися есемесками, бо 33-річна дружина Юлія у цей час у дорозі — їде на роботу в Сахутівку. Вона — фельдшерка. Олег завжди першим надсилав Юлії повідомлення.
Дружина Олега Теселька Юлія
— Відкрию есемеску, а там «Доброго ранку!», — посміхається вона, згадуючи. — А того дня, 17 травня, дивлюся: нема нічого. Ще подумала: «О, ну треба ж, сьогодні я перша відправлю!» Та відповіді на моє привітання так і не надійшло.
А пообідді Юлії Теселько подзвонив командир її чоловіка. Сказав, що стався обстріл, що телефон Олега знайшли, а його самого продовжують шукати. Але дива не сталося.
У Чернігів у морг на впізнання Юлія їздила з двоюрідним братом Олега. Вирішила не травмувати чоловікових батьків. Попри ушкодження Олег був пізнаваним. І навіть посмішка застигла на обличчі. Що снилося йому тоді, о п’ятій ранку?
Того дня Олега забрали додому. Рідні завдячують міському голові Ратану Ахмедову, що попіклувався про транспорт. У цей час Юлина мама, як могла, пояснювала своїй десятирічній онучці Діані, що тата немає. Дівчинка не вірила. Навіть коли побачила його, питала з недовірою: «А це точно тато?» У її пам’яті він назавжди залишився живим, веселим і люблячим.
Діана, як і її мама, рано залишилася без тата. Батька Юлії, ліквідатора аварії на ЧАЕС Володимира Федоровича Кореня, не стало, коли їй ще й двох рочків не було. Його забрала Чорнобильська катастрофа. Тата ж Діанки підступно вбила росія.
Поховали Олега Теселька в Гуринівці, звідки він родом, де живуть його батьки, де промайнуло його дитинство. Дружина не перечила, бо там спочивають його рідні, яких чоловік дуже поважав і шанував їхню пам’ять, завжди навідувався в поминальні дні. Біля діда з бабою спочиває тепер і їхній онук.
Згадати, щоб ніколи не забути
У Валентини й Віктора Тесельків було двоє дітей і двоє онуків. Олег — старший син, Марина — на рік менша донька. Обоє закінчили першу школу в Корюківці. Попервах, коли не було підвозу, згадують батьки, діти велосипедами добиралися до школи й назад.
— Олег учився посередньо, лінувався, — кажуть батьки. — Та й контролювати навчання нам не було коли за роботою: мали дві корови, бика, інше господарство. Тому так: уроки поробили — й добре. Олег з дитинства тяжів до техніки.
Після школи у Сосницькому аграрному ліцеї Олег Теселько вивчився на столяра-верстатника деревообробних верстатів. Відслужив строкову службу в Десні. Працював на різних підприємствах міста, зокрема, у Корюківському держлісгоспі, фабриці шпалер, ТОВ «СЛАВ ФОРЕСТ» тощо.
Юлія добре пам’ятає той день, коли вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком на весіллі друзів у Наумівці.
— У 2007 році у двох моїх однокласниць в один день були весілля, — згадує. — Запрошена я була і туди, й туди. Вирішила піти спочатку до дальньої, а потім до тієї, що ближче живе. От повертаюся з першого весілля — гурт наших місцевих хлопців стоїть, один з них незнайомий мені. Перекинулися якимись словами. Я пішла додому по весільний подарунок, приходжу на друге весілля, а тут він — Олег. Виявляється, це його друг одружувався. Так і познайомилися.
За чотири роки зіграли весілля в міському «Фламенко». Молодята попервах мешкали в Сахутівці, де працювала Юля. Коли народилася Діанка, перебралися в Наумівку й проживали разом з Юлиною мамою. Прожити в шлюбі їм судилося зовсім небагато — десять з половиною років.
«Скільки того життя?!»
І батьки, й дружина розповідають, що Олег за життя був спокійний і відповідальний. Якщо за щось брався, ніколи не кидав справу на пів дороги. Дуже любив родину, тому часто ініціював спільні поїздки на Десну, походи в ліс тощо.
— Олег був затятим рибалкою, — посміхається Юлія. — Усе на зариблення гроші здавав: де тільки почує, туди й несе. Кажу: «Та ти ж і рибалити в те село не поїдеш!». «Ну, то й що?» — відповідав. А як він готував рибу! Запікав, смажив, коптив. Так, як Олег, ніхто не міг приготувати.
Щаслива родина на відпочинку
І мене навчив, як посмажити рибу, щоб була хрусткою, щоб навіть з кісточками можна було їсти. Але мені більше подобалося, як він приготує. Усе жартував: «Ну таке: сам налови риби, сам почисти та ще й сам смаж!» А насправді йому подобалося готувати. І не лише рибу, а й м’ясо та картоплю на жаровні. Казав мені колись, що хотів учитися на кухара-кондитера.
Олег добре орієнтувався в лісі, знав, де шукати гриби. Батько 30 років лісникував, тож і сина навчив. А ще чоловік завжди привозив своїй дружині лісові та польові квіти. Перші весняні квіти — завжди Юлині. Не зрадив своїй звичці навіть, коли в Десні служив.
Жалів і балував свою єдину донечку. Це у мами могли бути якісь заборони, а в тата — все можна! Ці двоє навіть секрети свої мали від мами. Юля не ображалася, навпаки: раділа таким стосункам доні й чоловіка.
— Якось, коли Діанка ще зовсім маленькою була, Олег прийшов додому й каже: «Все, збирайтеся, їдемо на море! Скільки того життя!», — згадує Юля. — Я дуже боялася, бо з малою ще ніколи не їздила нікуди, але Олег настояв.
Він нас завжди на відпочинок возив, був такий щедрий, що не минали жодних розваг, атракціонів, екскурсій! Казав: «Не вистачить грошей — з кредитки знімемо. Заробимо ще!» З минулого року планували закордонний відпочинок. Думали, може, в Єгипет чи в Туреччину з’їздити.
Вони були завжди разом
Посилка від тата
Шістнадцятого травня ввечері Олег, як і завжди, говорив з Юлею телефоном, сказав, що спакував передачу додому й передасть через знайомого. Там було дещо з його теплих речей, які вже не потрібні, бо весніло. Але головне: тато десь знайшов чурчхелу — улюблені доньчині східні ласощі й купив їх своїй Діанці! Ці солодощі з горіхів і застиглого соку донька дуже вподобала на морському відпочинку.
Ще Олег придбав сувенір для батька. Сказав, що це йому до Дня прикордонника, хоч він і минув. Олег детально розказав Юлі, що й кому з тієї посилки треба вручити. Та передача, бережно складена Олегом, приїхала в Наумівку 18 травня, коли його самого вже не було на світі. Це був його останній подарунок рідним.


