Повномасштабна російська агресія проти України триває шостий місяць. За цей час сталося багато різних подій, як радісних, так і трагічних. Але незмінною лишається наша віра в Перемогу. Кожен українець намагається зробити свій внесок у справу життя. Спілкуємося про це з керівником Корюківської громади на Чернігівщині Ратаном Ахмедовим.
Ратан Ахмедов
— Корюківська громада з перших днів повномасштабної російсько-української війни допомагає військовим коштами, технікою, лісом. Чи є ще сили?
— Сили є і я впевнений, що нас не подолати. Хоча під час російської агресії дуже страждає український бізнес, який є основним платником податків до бюджету. Нині жодне з підприємство громади не перебралося у більш безпечне місце, хоча, знаю, декого запрошували.
За це я як міський голова дуже вдячний керівникам. Адже саме бізнес наповнює міську скарбницю, що дає можливість отримувати приблизно 50% довоєнних надходжень. Найбільшими платниками податків у нашій громаді є АТ «Слов’янські шпалери — КФТП», лісгоспи (комунальний і державний), аграрний бізнес.
Суттєво його наповнюють також нарахування на зарплату співробітників силових структур. Більшість працівників бюджетних установ на час воєнного стану переведені на зменшений робочий день, прибрані всі доплати та заохочувальні надбавки, тому зарплати намагаємося виплачувати вчасно.
— Чим громада допомагає Збройним Силам?
— Зараз, коли триває війна, ми маємо або служити в Збройних Силах України, або допомагати військовим усім, чим можемо. Міськрада постійно надає для потреб ЗСУ комунальну техніку, автобуси, виконує ремонтні роботи, забезпечує запчастинами, бензином і соляркою.
З бюджету щомісяця виділяються кошти на харчування військових, на придбання пально-мастильних матеріалів як для військових, так і для правоохоронців. Лісоматеріалами забезпечуємо ЗСУ у промислових масштабах. Це і пиломатеріали, і ліс-кругляк. Фактично, усі рубежі, що зводяться на теренах півночі Чернігівської області — це внесок корюківських лісівників.
— І люди наші, місцеві, теж не відстають, допомагають.
— Дійсно, у нас багато людей, які долучаються до такої надважливої справи. Жителі громади самоорганізовуються й підтримують матеріально як конкретних вояків, так і військові підрозділи.
Місцеві активісти, пенсіонери, працівники бюджетних установ плетуть маскувальні сітки, збирають гроші на різноманітне військове обладнання, шиють сумки для аптечок. А в медичному закладі їх потім комплектують.
Цим, зокрема, займається лікар-хірург районної лікарні, учасник бойових дій Сергій Милейко. Уже більше як дві сотні аптечок підготували. Якщо купувати, то вартість однієї — 4-5 тис. грн, і вони є дефіцитом. Натомість місцеві медики, використовуючи медикаменти й інше приладдя, що отримали як гуманітарну допомогу закордонних друзів — значно здешевлюють їх вміст.
Багато потреб бойових медиків задовольняє наша лікарня. Активно працює місцева ГО «Спілка воїнів АТО». Активісти збирають гроші, за які закуповуються медикаменти, складові для маскувальних сіток, плитоноски для бронежилетів і багато іншого.
На рахунок громадської організації в основному жертвують кошти місцеві люди або уродженці Корюківщини. Так, нещодавно Олександр Мара надіслав тисячу доларів, придбав і доставив необхідні засоби за кордоном.
Бронеплити купували коштом місцевих бюджетів, а плитоноски до них – за благодійні внески, зокрема, від американських корюківчан Олега Олиферука та Олени Попової. Допомагає й родина корюківчанки Анни Стрілець із Денвера.
Загалом «Спілка» у липні зібрала понад 150 тис. грн пожертв від корюківчан, а допомога наших американських земляків в рази перевищує цю суму. Є багато й інших благодійних ініціатив, наприклад, Дениса Іванини чи Катерини Ткаченко, які також опікуються нашими захисниками. Всіх згадати важко, зрештою, важливо те, що всі ці зусилля наближають перемогу.
— Ратане Ратановичу, ким і чим ви пишаєтеся сьогодні як керівник громади?
— Дуже пишаюся, що ми об’єднані в намаганні здолати ворога. Ми відклали всі свої суперечки на потім, а зараз є одна мета – знищення російського окупанта. У нас навіть рівень злочинності знизився, а в часи окупації взагалі не було мародерства.
Дуже радію з того, як ми підтримуємо одне одного, що мешканці громади відгукнулися на заклик допомогти жителям розбомбленого передмістя Чернігова, і вже кілька вантажів з різними речами для облаштування побуту туди доправили. Їздять у Чернігів наші люди й розбирати розбомблені будинки у Новоселівці та Бобровиці.
Відрадно, що в такий важкий час ми можемо допомагати сім’ям із дітьми. Завдячуючи гуманітарним вантажам, які надходять у громаду, у молодіжному центрі «КУБ» уже кілька місяців поспіль роздають багатьом родинам дитяче харчування, памперси, інші необхідні речі.
А нещодавно родини з дітьми почали отримувати набори харчів від міжнародних донорів. Все це береже сімейні бюджети молодих сімей, які зараз стали набагато скромнішими. Пишаюся й висловлюю щиру вдячність нашому бізнесу, який і надалі працює в громаді, наповнює податками бюджет, допомагає ЗСУ й нашим людям.
Закликаю земляків цінувати те, що ми маємо. Радіймо кожному дню й тихому ранку. Пам’ятаймо, що в Україні є місця, де зараз надзвичайно важко. Усі разом ми маємо допомагати нашим захисникам. Дуже важливо підтримувати всіх, хто постраждав від війни: в Чернігові, Києві, Харкові, Миколаєві, Маріуполі. Головне, що нам усім зараз треба, це вірити в Бога та Збройні Сили України. Перемога буде!
