19 серпня — Яблучний спас і головне свято бджолярів. День пасічника зустрічають багато бортників нашого району. Про особливості ведення бджільництва під час війни поспілкувалися з 54-річним Юрієм Кожедубом з Камки.
Юрій Григорович знайомий з пасікою з дитинства. Дідусь бджолярем був, а він йому в усьому допомагав. Утім, до власної пасіки чоловік прийшов не одразу. Після служби в армії влаштувався на роботу в місцевий колгосп. Спочатку голову возив, потім на зернозбиральному комбайні працював, на тракторі. А коли колгосп розпадався, то викупив пасіку з інвентарем.
Своє крилате господарство у Юрія Кожедуба з 2000 року. За цей час воно зросло з одного вулика до 150. За десять років залучив у бджільництво й свого кума Віктора Кожедуба. Нині й 17-річний син Артем зацікавився медовим ремеслом. Студент, майбутній столяр вже навчився сам і вулики виготовляти. Батькові — поміч. У Камці у них один точок у лісі, другий — за селом.
Справжній пасічник з бджолами лягає й встаєФото: З домашнього архіву Юрія Кожедуба
— Пасіка прив’язує, — каже Юрій Григорович. — Як інші люди йдуть щодня на роботу, так я зранку й до вечора біля бджіл. Якщо не я, то кум, син чи дружина. Роботи завжди вистачає, особливо під час роїння. А ще ж тисячу рамок поклеїти, розширити, звузити, вощину поставити тощо. Працюємо й у свята, бо на пасіці їх нема. Навіть на Маковія мед качали. У нас свято тільки, коли дощ. Ну, й на Спаса, 19 серпня, звісно. Цього дня завжди з сім’єю на Десну їздимо рибалити, бо я ж ще й рибалка! Поїдемо з сином, а може ще й дружину загітую.
Чи змінилося бджільництво під час війни? Юрій Кожедуб каже, що так. Дуже зросли ціни на ведення господарства: подорожчала вощина, інвентар тощо. Не стало більшості закупників, з якими він працював. Не виходять на зв’язок гуртовики з Кривого Рогу й Кропивницького, залишився тільки з Ромнів.
— Все це з війною пов’язане, — розмірковує чоловік. — Гуртовики ж мед за кордон збувають, а спробуй тепер, у війну, його продати. А ще ж і закупівельна ціна для нас удвічі зменшилася проти минулого року. Торік була 115-120 гривень за кілограм меду, нині — по 65 гривень продали перший взяток з різнотрав’я й акації. Наче й проблем не було з медозбором — квітнули медоноси, але перший взяток був слабким. Передбачаємо, що другий буде ще гірший.

Але сільчани традиційно купують мед. Бо природні ліки й смакота неймовірна! Юрій Кожедуб продає трилітрову банку будь-якого за 450 гривень. Найохочіше беруть травневий, з різнотрав’я, але є й прихильники темного, гречаного меду. Утім, на чистий гречаний, каже Юрій Григорович, сподіватися не варто, бо разом з гречкою ще й соняшник квітував.
У його сім'ї мед їдять усі: дружина, донька, двоє синів і він сам. Чогось особливого з нього не готують, бо вважають за краще вживати у чистому вигляді. І медовуху не роблять, бо в родині пасічника до алкоголю всі байдужі. На Спаса Юрій Кожедуб пригощає медом усіх своїх родичів. А рідні в нього небагато-немало — все село! Усім вистачить. Не забуде й про військових. Їм теж постійно передає цілющий продукт. Справжній пасічник не скупиться на свій мед. Але таким ще треба зуміти стати.
— Не кожна людина може бути бджолярем, — підмітив Юрій Кожедуб. — Дехто з молодих починав пасічникувати, та ненадовго їх вистачило — кинули цю справу. Річ у тім, що бджоли — не для грошей, не для наживи. Бо на пасіці не розбагатієш, навпаки — часто втрачаєш. Вона ж вимагає повної віддачі, увесь твій час, значних затрат. Тому бджіл треба любити й усе. Як кажуть, з ними лягати спати й вставати. Бджільництво не може бути бізнесом, це заняття для душі.

