Саме слово «пасічниця», мабуть, викликає подив. Бо вкрай рідко буває, щоб бджолярством займалися жінки. А щоб пасічницею була дівчина – і поготів. Вона живе у Феськівці. Ми побували в гостях у 13-річної Ані Кривденко і сьогодні розповімо вам про неї.
Є у кого вчитися
Про неї розповів Василь Рак. Василь Іванович – людина знана на Менщині, бо має величезний досвід у бджолярській справі. Тож звертаються до нього менш досвідчені колеги-пасічники по консультації та поради. І називають його ходячою енциклопедією. А сам пан Василь радий цьому і пишається, що є у нас ті, кому його знання та досвід потрібні. Ще більше радіє, що серед них є і Аня Кривденко. Бо, на його думку, вона – наймолодша дівчина-пасічниця не тільки на Чернігівщині, а й в Україні.
Приїжджаємо на пасіку, яка знаходиться в саду на батьківському обійсті Віталія Козела – Аніного хрещеного. Саме він прищепив дівчині любов до цієї справи. Віталій має двох синів, але, каже, жоден з них поки що не виявив бажання переймати досвід.
– Перевезти вулики вони допомагають, але не захоплюються пасічництвом, – ділиться Віталій Козел. – А от Аня у мене зараз не тільки учениця, а й помічниця.
Василь Рак, Анна Кривденко та Віталій Козел
І дійсно – хоча Аніних вуликів тут і немає (вони вже за селом, ближче до соняшникового поля), але вона з хрещеним поруч. Тут вулики теж готові до мандрівки. Їх невдовзі мають вивезти за село. Для цього встановили на павільйони – спеціальні причепи, якими перевозять з одного місця на інше.
Поки готуємося брати інтерв’ю, навколо нас настирливо почала кружляти одна з бджілок. Аня помітила це і, посміхнувшись, каже, що не інакше, як бджола таки хоче вжалити когось. Але, мабуть, впізнавши знайомі обличчя, золотокрилка полетіла геть у своїх бджолячих справах. Дівчина не вважає пасічником того, кого не жалили бджоли.
Усе починалося з одного вулика
Хоч на пасіці Аня бувала з самого дитинства, але серйозно зацікавилася бджолами минулого літа.
– Я змалечку лише спостерігала за тим, що робить мій хрещений, – розповідає Аня. – Мені було цікаво, хоча трохи і страшнувато. Адже коли жалить бджола, то це боляче. Але минулого літа з’явився мій перший вулик, у який ми разом поселили бджолосім’ю. Відтоді я стала вже сама доглядати: спостерігала за тим, що саме роблять хрещений і дід Василь, пробувала робити так само.
Віталій Козел каже, що хрещениця йому вже давно допомагала. В основному брав її з собою тоді, коли їздили ловити рої. А позаминулого літа запропонував самій доглядати за одним вуликом з бджолами. Минулого року її пасіку складали п’ять бджолосімей. За словами Василя Рака, саме п’ять вуликів вже дають право називатися пасічником.
– Тепер бачу, що у неї великі шанси перевершити мене майбутньому, – зізнається пан Віталій. – Мій перший медозбір складав лише відро, а Аня цього року мала вже 30 літрів.
Дівчина справді по-серйозному поставилася до справи: вона удосконалює свої навички не тільки спостерігаючи за роботою досвідчених пасічників Василя Рака та Віталія Козела, а й витрачає багато часу, черпаючи інформацію зі спеціальної літератури, з інтернету. Наприклад, для таких медоїдів, як ми, всі бджоли «на одне лице». Але насправді це не так. Аня каже, що знає не тільки породи бджіл, а й їхні особливості.
– Маю пасіку з 13 вуликів, – ділиться дівчина. – Доглядаю за бджолами трьох порід: наймедоносніша – карпатянка (карпатська українська бджола – авт.). Українська степова вирізняється агресивністю, вона жалить найболючіше. Але й також велика трудівниця – меду носить багато. А от бджоли бакфаст, на мою думку, найспокійніші.
Розпочавши справу минулого року з одного вулика, Аня змогла за рік збільшити свою пасіку аж у 13 разів! Звідки такий результат? Виявляється, що одна зі складових роботи пасічника – це турбота про поголів’я.
Спіймала щонайменше 50 роїв
– Травень і червень – це період роїння бджіл, – розповідає Аня. – Саме тоді ми уважно спостерігаємо за ними. Важливо, щоб рій не втік. Коли бджоли покидають старий вулик і поки шукають нове місце, вони можуть зупинитися в наших роївнях. Як тільки молодий рій з маткою опиниться там, його потрібно поселити в новий вулик із двома рамками. Не обов’язково рій уподобає роївню. Він може оселитися в щілинах споруд, в дуплах дерев. Звідти, звичайно, складніше його потім видобути. Якщо рій слабий (дві-три рамки), то можна об’єднати його з іншими такими ж роями, водночас залишаючи сильнішу матку. Сильний рій – це шість-сім рамок. Це вже повноцінна бджолосім’я. Лише цього року в період роїння я змогла зловити щонайменше 50 роїв. З них були створені нові бджолосім’ї та підсилені слабші.
– Коли доводиться об’єднувати декілька роїв в одну бджолосім’ю, то пасічник має обрати сильнішу, – ділиться досвідом Василь Іванович. – Слабші матки вилучаються. Але одразу не можна об’єднувати два рої в один, бо, незважаючи на те, що рідні робочі бджоли охоронятимуть свою матку, ті, чию матку вилучили, її можуть вбити. Тому спочатку треба провести знайомство двох роїв протягом чотирьох-п’яти днів через решітку, щоб вони набралися спільного запаху.
Українська степова стоїть на сторожі
З Феськівки рушаємо за село, в бік Дягови. Саме там і перебуває частина вуликів: трохи – діда Василя і Віталія, решта – Ані. Різнокольорові будиночки рядочком розставлені на скошеній галявині обабіч лісу. Поряд з одного боку величезне соняшникове поле, яке простяглося ген до чернігівської траси, а з іншого – гречане. На запитання, чи не бояться пасічники, що якийсь недоброзичливець покладе око на їхнє господарство, Василь Рак каже, що такого ще не було. А якщо хто і спробує, то у них є надійна охорона. Її порода називається українська степова: достатньо виставити правильно вулики – і можна бути спокійним.
Ох і цікаво ж слухати розповіді людей, залюблених у бджолярство! Здається, вони знають про бджіл геть усе: і яка матка сильніша, і про те, як співіснують між собою бджоли різних порід, що живуть у вуликах, розташованих по сусідству.
А ще виявляється, що бджола, яка з’явилася на світ влітку, живе лише два тижні. А та, яка з’явиться пізніше, восени, – аж пів року. Тому пасічник має турбуватися, щоб бджолосім’я була здорова і мала сильну матку, яка б постійно давала потомство. Слухати – то одна справа, а от би ще і побачити бджолине чаклування. І це нам також вдалося.
Надіваємо захисний бриль і слідуємо за пасічницею. Підходимо ближче до вуликів. Аня майстерно за допомогою спеціальної стамески знімає одну секцію з рамками. Бджіл там не так багато. Тоді підриває другу секцію. Бачимо, що вона значно важча від попередньої і за рахунок кількості бджіл, і за рахунок зібраного ними меду. Дівчина показує соти з медом і червою (личинками бджіл).
До бджіл – із душею
Спостереження за тим, як дівчині доводилося справлятися з вуликом, змусило задатися питанням: чи не важко працювати на пасіці?
– Звісно, що не легко, – каже Василь Рак. – Переносити вулики, знімати секції з рамками (тим більше, якщо вони вже з медом) – це все ж не жіноча справа. Але для чого ж тоді ми з Віталієм? Завжди допоможемо.
Дівчинка живе з батьками у Феськівці, тому жителі села вже знають, куди кожного ранку поспішає вона. А от у Менській школі імені Тараса Шевченка, де вона навчається у восьмому класі, хоч і має багато друзів, але про таке незвичне її захоплення знає мало хто.
– Я обов’язково після школи ще буду вчитися, щоб мати якусь спеціальність, – каже Аня Кривденко. – Але те, що бджоли і надалі будуть у моєму житті, то це точно. Не відкидаю, що моя майбутня професія буде пов’язана з ними.
Досвідчені пасічники Василь Рак і Віталій Козел кажуть, що керуватися лише наукою у цій справі замало, адже до бджіл треба підходити з душею. За їхніми словами, благородна комаха-трудівниця відчуває лукавство, байдужість та навіть страх пасічника. А вони впевнені, що у їхньої Ані ці риси точно відсутні.
– Дуже радий тому, що у нас є молодь, яка прагне до такого заняття, – захоплюється Василь Рак. – Якщо всі потроху будуть так робити, то вся наша країна прямуватиме у правильному напрямку.
