Людмила Михайлівна знає кожного працівника в Корюківському держлісгоспі. Причому не лише нинішніх, а й багатьох колишніх. Така в неї робота – старший інспектор з кадрів. Одних лише директорів за чотири десятиліття змінилося семеро - час не стоїть на місці. Особливо важко було їхньому лісгоспу, коли окупанти прийшли на чернігівську землю. Але дружній колектив витримав усі випробування. Нині вона передає справу всього життя своїй наступниці, а сама заступає на інший відповідальний пост - бабусі шестирічного першокласника.
Людмила Адамчик родом із Тільного, а школу закінчила в Корюківці. У 1978 році за направленням Корюківського держлісгоспу вступила до Лохвицького технікуму харчової промисловості, а тому після навчання лісгосп забрав на роботу молоду фахівчиню, техніка-технолога бродильного виробництва. У 1982 році Людмила Михайлівна приступила до роботи контролером котельні плодоконсервного цеху та лісозаводу, де пропрацювала дев’ять років. У березні 1991-го її перевели інспектором з кадрів, з 2003-го – старшим інспектором.
Так сталося, що у її родині було багато працівників лісового господарства. Мама, Віра Миколаївна Бабич, розпочинала у Новгороді-Сіверському, а потім трудилася інженером лісохімії в Корюківському лісгоспі. Свекор і свекруха у різні часи теж працювали тут. Ганна Михайлівна Адамчик у післявоєнний час була водійкою, возила директора підприємства. Петро Якович Адамчик теж трудився водієм. І чоловік Людмили Михайлівни серед лісівників працював, був начальником гаража РКСЛП «Корюківкаліс». Три роки, як немає на світі Віталія Петровича, загинув у ДТП.
Людмила Адамчик
- Роботі з кадрами мене навчав мій попередник Василь Терентійович Фесько, - згадує Людмила Адамчик. – Попри поважний вік, він був дуже педантичним чоловіком, уважним до дрібниць. До грудня 2021 року я працювала сама, а потім, коли Холминський лісгосп увійшов до складу Корюківського, у мене з’явилася колега з Холмів Світлана Дорошко, дуже відповідальна й старанна. У нашій професії важливо бути уважним, розумітися на трудовому законодавстві й слідкувати за його змінами, але найголовніше – любити людей.
За сорок років її роботи в лісгоспі змінилося семеро директорів: Микола Кириченко, Михайло Біжовець, Юрій Мотрич, Петро Погребняк, Володимир Нікончук, Олег Петренко, Андрій Лашко. А скільки династій і родин лісівників! Хіба всіх згадаєш поіменно? А її, інспекторку з кадрів, угадують колишні працівники підприємства, часто вітаються на вулиці.
Її робота не лише приймати й звільняти з роботи, а ще надавати відпустки, необхідні довідки, оформлювати на пенсію тощо. Це не завжди радісні моменти, адже були й складні часи, які переживав лісгосп, коли працівників скорочували. Хто такому радітиме? Непросто було й тим, хто під скорочення потрапив, і тим, хто залишався, адже ту роботу комусь треба було виконувати. Людмила Михайлівна згадує, як колись замість сторожа доводилося з колегами чергувати в адмінприміщенні.
Нині Людмила Адамчик на свою посаду готує наступницю. Стажується її донька Олеся Куманик. Жінка не очікувала, що директор підприємства Андрій Лашко запропонує цю посаду її доньці, але щиро вдячна йому за це. Олеся Віталіївна за фахом юристка, тривалий час працювала в Корюківському районному суді. Роботу полишила, бо дитина часто хворіла. Нині шестирічний непосида Єгор пішов до 1 класу, й мама має можливість влаштуватися на роботу. А бабусі доведеться освоїти всі тонкощі дистанційного нав-чання онука. Тож хвилюється не менше, ніж Єгор.
- Звикатиму, а що робити? - посміхається Людмила Михайлівна. – Головне, щоб війна швидше закінчилася. Тоді й життя налагодиться.
Людмила Адамчик чекає з війни з перемогою і свого захисника. Зять Олег Куманик нині боронить Україну. Як загинув її чоловік Віталій Петрович, Олег став господарем у домі: все уміє і все в нього виходить, за що б не взявся. Непросто без чоловічого плеча, але його нинішня місія - надважлива.
Колись Людмила Адамчик любила подорожувати, бувати у нових місцях, використовувала для цього свою відпустку. Зараз, каже, зовсім, не до того, хоч і з’явиться більше вільного часу. Маленькі радощі під час війни жінка знаходить у простих речах: готує смаколики для внука й доглядає за квітами, які дуже любить.
