Життя у темряві стало справжнім випробуванням на міцність наших нервів. Виявляється, для багатьох із нас телевізор давно є справжньою нянькою, а Фейсбук, Інстаграм та різні соцмережі — найкращою компанією друзів. А тут водночас все зникає. Що тоді робити, чим себе зайняти?
Спати чи ні
Багато хто, відповідаючи на це запитання, казав, що почав багато спати. Рано вкладаються, дрімають вдень, коли починає темніти. А все задля того, щоб швидше минули години, коли не горять лампочки, не працює телик, зникає інтернет і навіть мобільний зв’язок.
Декотрі вирушають на прогулянку, поки ще хоч трішки щось видно на вулиці. Але з похолоданням, колишньої насолоди від нічного міста вони отримують все менше й менше. Є активні земляки, котрі під час вимушеного «простою» займаються фізичними вправами. Чисто по-доброму заздрю їм, молодці.
Складніше в родинах, де маленькі діти, бо їх треба розважати. Хтось казки розповідає, співає пісень, вчить віршики, грає в ігри. Хтось щось ліпить з глини чи пластиліну. На крайній випадок, у нагоді стають гаджети: ноутбук, мобільний телефон, планшет з мультиками.
Рятує малювання
Корюківчанка, 50-річна Юлія, розповіла, що вона в такі моменти багато малює.
— Саме малювання мене заспокоює. Сюжети для цього обираю найпростіші — антистресові. А ще шию чи в’яжу. Сплела собі вже дві шапки, за добу — одну. Виготовляю нашлемники для наших захисників і кікімори.
Поки видно, готуюся до роботи, планую все заздалегідь. Ось недавно разом із чоловіком при ліхтарику шинкували капусту. Три пластикові відерця заготовили. Навіть весело було, і час без світла швидко промайнув.
Свічками не користуємося, маємо кілька ліхтариків на батарейках та акумуляторах. Зазвичай збираюся на роботу без світла й повертаюся, коли його немає. Але духом ніхто в нашій родині не падає. Без світла, та слава, Богу, без москалів!
Пані Юлія розповіла, що її сусіди — подружжя пенсіонерів, темної пори влаштовують справжні баталії в карти. Грають і на гроші, і на вареники, по п’ятдесят партій за вечір. Одному з них 70 років, іншому — 76, але такі оптимісти по життю! — радіє за них жінка.
— А невістка моя навчилася виплітати круглі килимки на підлогу. Роздає родичам і знайомим. Вдягає налобний ліхтарик і пече! Загалом люди наші не можуть довго сидіти без діла. Навіть моя майстриня з манікюру знайшла вихід, аби працювати. Придбала апарат на акумуляторі, лампи, що світять від пауербанку, й приймає клієнтів.
Отже, життя без світла триває попри все.Тому треба всім нам берегти нерви, зміцнювати здоров’я, підтримувати слабкіших духом і ділитися з іншими своїм досвідом активного життя без електрики.
Хочеться смаколиків
Корюківчанка, 52-річна підприємиця Олена, як і інші представники бізнесу, змушена пристосовуватися до графіка подачі електроенергії. Каже, хоча зменшився заробіток, але з’явилося більше часу для домашніх справ.
— Раніше я майже увесь час проводила на роботі. Тепер же, як вимикається електрика, — поспішаю додому. Спершу, поки не приїхали дворічний онучок з невісткою, більше вільного часу приділяла в’язанню. Тепер ми з дідусем повністю належимо нашому маленькому диву. Бо його треба постійно розважати.
Тому придумуємо з ним різні ігри, складаємо конструктор, малюємо, ліпимо, читаємо книжки, стрибаємо по подушках, їздимо в діда на спині. Намагаємося менше мультиків у телефоні дивитися. А ще багато «хом’ячимо», тобто їмо. Йде все: горішки, бублики, соломка, сушка. Буває, приходять сусіди з дітьми, тоді в нас весело. Чай разом п’ємо.
Олена поділися й своїм відкриттям. Мовляв, поки не вділа на голову ліхтарик, не бачила пилюки та павутиння. Тож тепер є нагода навести порядок у будинку, і час для цього є. Частіше готувати стала, більше прати руками. То білизну, то дитячі речі, то кухонні рушнички. Жаль, каже з кумою не завжди є можливість поговорити, бо без електрики «глохне» мобільний.
Жінка, користуючись можливістю, звертається до земляків із проханням чіпляти на одяг, взуття, велосипеди, дитячі візочки сітловідбивальні стрічки, наліпки. Вона часто темної пори з чоловіком їздить автівкою і бачить, які бувають небезпечні ситуації.
Якось ледь не зачепили маму з санчатами. І це дуже страшно, бо людина чи дитина в темному одязі непомітна ні на дорозі, ні на пішохідному переході. Це стосується й велосипедистів. Треба, щоби не лише спереду, а й позаду та з боків було видно велосипедиста, аби водій міг орієнтуватися стосовно габаритів такого транспортного засобу.
А загалом Олена з оптимізмом долає тимчасові незручності, коли немає електрики. Й інших закликає спокійніше сприймати сьогодення. Каже, що багато людей зараз почали займатися скандинавською ходою — теж непоганий вихід, щоби заповнити вільний час.
