Під час війни медики Корюківської станції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф не втрачають можливості отримати необхідні знання, набути нового досвіду, рятують людей на фронті, захищаючи Батьківщину. Про особливості роботи своїх колег розповів завідувач станції Михайло Стецко.
— Михайле Олександровичу, які спеціальні навички та знання доводиться опановувати медпрацівникам «швидкої» під час війни?
— Торік двоє наших працівників пройшли курси з хімзахисту у Чернігові. Я теж був разом із ними і хочу сказати, що це було дуже корисне навчання з надання медичної допомоги постраждалим від впливу хімічних, біологічних і радіаційних чинників масового характеру. Під час війни треба бути готовими до всього.
Михайло Стецко
Наприкінці минулого року в Києві на базі лікарні швидкої медичної допомоги пройшли дводенні курси з поглибленої реанімації. Того дня з Чернігівщини було всього четверо фахівців, серед яких і наш фельдшер з Корюківки.
Це медпрацівники-добровольці, які в разі потреби повинні будуть працювати на лінії зіткнення, якщо у найближчому медзакладі не вистачатиме спеціалістів. Невдовзі наш колега пройде ще курси з травматології. Варто зауважити, що це досить дороге навчання, яке оплачує держава.
— Чи є серед ваших колег працівники, які просто зараз захищають Україну?
— Другий рік на фронті наш фельдшер із Холмів Ілля Сахно. Нещодавно після поранення навідувався додому, до батьків, заходив і до нас. Довго говорили про життя та про війну. Це була важка розмова. Ілля зовсім іншою людиною став, дуже змінився, виріс професійно.
— Розкажіть про те, як бригади Корюківської станції їздили торік на обміни полоненими.
— Це було двічі. Спочатку сім бригад з Чернігівщини, у складі яких були корюківські й семенівські медики, відправилися добровольцями під Маріуполь, де мав відбутися, але так і не відбувся обмін. Тоді їхня професійна допомога не знадобилася українським військовим.
А 21 вересня минулого року фельдшери з Корюківки Юлія Надточій, Ольга Бордакова, Руслан Вершок і водії Микола Пилипенко та Юрій Науменко їздили в Ріпкинський район, де відбувся обмін полоненими. Там було багато бригад «швидких» і все наше керівництво з Чернігова.
Бригади брали з собою воду, «тормозки», печиво тощо для наших солдатів, розуміючи, в якому стані ті перебувають.
Побачене моїми колегами вразило їх до глибини душі, бо розмови про обмін не стихали в колективі декілька днів. Найбільше гнітило те, що наші військові поверталися з полону надзвичайно виснаженими, дуже худими, абсолютно знесиленими й деякі навіть босими на відміну від російських солдатів.
