Багато хто з нас ходить до магазинів ніби на екскурсії. Стільки товарів – очі розбігаються. І ціни зазвичай шокують. Здається все є, аби лиш гроші були. Але це лише здається. Не все є! Зоя Назарова з Корюківки розповіла, чого бракує на полицях торгових точок.
"Де, наприклад, можна знайти звичайного глиняного полив’яного горщика для печі? - запитує жінка. - З червоної глини, з візерунками ще трапляються. Дорогущі! Дивишся на такий посуд і метикуєш: чи не тріснуть 370 гривень у печі?
Жоден корюківський підприємець горщиків від гончарів на продаж не привозить. Гончарі теж перестали на наші базари заїжджати. Ніколи не побачиш дядька на возі, що їде й кричить вулицею: «Горщики! Макітри! Кому горщики? Кому макітри?»
У найгарнішій каструлі борщ все одно не такий смачний, як із печі в горщику. Печей поменшало і горщиків теж. Трісне в якоїсь господині – чи від вогню, чи від часу, нікуди не дінешся, будеш в чавуні варити. А це вже смак не той!
І все ж у нас є мудрі і підприємливі працівники торгівлі. Зокрема, в Перелюбському сільському споживчому товаристві. Його очолює невтомний Микола Іванович Шматок. Про селян він дбає щиро і турботливо. Найнеобхідніший і найцінніший товар, вважає він, це хліб. Як почалась війна, з ним були великі труднощі. Не сидів у кабінеті – сам привозив.
А тепер не залишив селян без горщиків. Вони в асортименті красуються на прилавках. Де взялися? Усе дуже просто: голова споживчого товариства знайшов гончара з Семенівки і зробив замовлення. Швидко, якісно і, головне, сам привіз. Так що тепер і в Перелюбі, і в Слободі, і в Прибині, та й в Охрамієвичах жінки топлять печі й варять борщ у нових горщиках.
Пощастило й мені в Перелюбі горщика купити. Борщ з гусятиною смачний вийшов! Не лише завдяки гусці, а й новому горщику".
