А чи знаєте ви, що таке ґердан? Сусіди.City також мало що знали про це до того, поки не поспілкувалися з уродженкою Куковичів, що на Менщині, а нині чернігівкою Олесею Чичкан. Викладачка хімії за освітою, вона відома також тим, що з дитинства має захоплення, яке приносить задоволення не тільки їй самій, а й людям, що її оточують.
Від вишиваного хрестика до бісерного зернятка
Олеся Чичкан народилася в Куковичах. Після дев’ятого класу продовжила навчання в Чернігівському обласному педагогічному ліцеї, а згодом вступила до Чернігівського педагогічного інституту імені Тараса Шевченка, де навчалася на хіміко-біологічному факультеті.
– Подальша моя робота зовсім не була пов’язана з творчістю, – розповідає пані Олеся. – Після завершення навчання в інституті працювала в рідному ліцеї лаборанткою. Зараз працюю в Малій академії наук.
Потяг до рукоділля в Олесі Чичкан з’явився ще в дитинстві, бо дуже любила спостерігати, як вишивала бабуся Євдокія: з-під її рук на полотно один за одним вишиковувалися різнокольорові хрестики. Стовпчик за стовпчиком, рядок за рядком, а в підсумку виходили картини-шедеври: розквітали неймовірні квіти, чудові пейзажі, портрети. Мала Олеся теж тоді вперше взялася за голку й спробувала. І хоч спочатку її хрестики не були такими досконалими, але згодом, під умілим бабусиним контролем вони ставали все рівнішими і рівнішими.
Бабуся Дуня була першою наставницею Олесі. А тепер вона – одна з перших поціновувачок її робіт
Пригадуючи ті часи, пані Олеся зізнається, що тоді їй став подобатися бісер.
– Навіть не знаю для чого, але я його купувала постійно, – посміхається Олеся. – Намагалася компонувати, нанизувати на нитки, щось плести. А тоді почала застосовувати у вишивці. Цього вже навчилася самостійно. Тож від вишивки перейшла до бісероплетіння. Не все виходило, але потім, враховуючи помилки, докладаючи багато сил, енергії та емоцій, навчилася. Спочатку це були різноманітні дитячі дрібнички, а згодом перейшла на серйозніші речі. Одного разу я наважилася на виготовлення прикраси для мами. Оскільки її організм чутливий до металів (металічні прикраси викликають алергію), то прикраса з бісеру була саме тим, що б найбільше їй підійшло. Тому вирішила виготовити ґердан.
Ґердан для мами
Ґердан – це українська прикраса, батьківщиною якої вважається Галичина. Спочатку це були вовняні смужки для прикрашання шиї та голови у дівчат та капелюхів у чоловіків. Згодом прикраси стали виготовляти у вигляді бісерних ажурних «комірців», які популярні й сьогодні.
– Як не дивно, але раніше ґердани були більше чоловічими прикрасами, – ділиться майстриня. – На тих стрічках переважали рослинні орнаменти в класичних кольорах. Разом з тим бісер вважався розкішшю. Його з-за кордону привозили купці. По ґердану навіть судили про рівень заможності людини. Тому коли кажуть, що бісер – це дитяча забавка, це насправді не так. Сьогодні, наприклад, ціна чеського бісеру становить близько 2,5 гривні за один грам, бісер японського виробника Miyuki, який має вищу стійкість та калібровку, – до 40 гривень за грам.
Для виготовлення ґерданів Олеся власноруч виготовила спеціальний верстат
Олеся згадує свій перший ґердан з посмішкою і критично. Каже, що він назавжди залишиться в пам’яті, бо був трохи неохайний, виготовлений з декількох потім зшитих частин. Однак, незважаючи навіть на ці недоліки, мама наділа прикрасу на роботу і її колеги відзначили той подарунок.
– Ні в кого не вчилася тоді, а займалася самоосвітою через інтернет, – зізнається жінка. – Самостійно змайструвала ткацький верстат, переглядала відео, проходила майстер-класи. Після цього пробувала сама. Звісно, що не без помилок, бо не існує жодного майстра, який був би цілком досконалим. Спочатку це були прості ґердани, більш схожі на краватки. Потім стала роботи ускладнювати: з’явилися ґердани з кулончиками, у вигляді підвісок, затим – різнокольорові джгути. Але найскладнішим для мене стало виготовлення жабо (декоративний аксесуар, прикріплюваний попереду до коміра – авт.). Робота над ним вимагає використання декількох технік, різної фурнітури.
Так набувався професіоналізм. Пані Олеся почала виготовляти цільні ґердани, що надавало їм неабиякої елегантності. Майстриня каже, що сучасні ґердани дехто вже виготовляє із якимсь зображенням, наприклад, когось із знаменитостей.
Ґердан – це українська прикраса у вигляді бісерних ажурних «комірців»
Занурюючись у подробиці процесу виготовлення ґерданів, пані Олеся розповідає, що на відміну від дитячих років, коли доводилося купувати будь-який бісер, що вдавалося придбати (над якістю тоді навіть не задумувалася), тепер користується лише якісним матеріалом.
– Для мене з видів доступного в Україні бісеру якіснішого за чеського не існує, – ділиться пані Олеся. – Саме він відповідає таким вимогам, як вологостійкість, однотонність кольорів, стійкість до вигорання на сонці. На відміну від китайського, чеський бісер має більш-менш одноманітну калібровку: коли закуповую чергову партію, то відсоток некондиції в ній дуже низький. Замовлення роблю через інтернет-магазини. З деякими співпрацюю вже тривалий час. Так само маю вимоги і щодо ниток: вони повинні бути міцними і водночас тримати форму, не плутатися. Крім того, зважаючи на те, що ґердан – це прикраса, під час виготовлення, крім бісеру, для оздоблення використовується й інша фурнітура. Це різноманітні камінчики, стрази.
Ґердан – суперник вишиванки?
Олеся Чичкан каже, що бісер набуває популярності. Його використовують не тільки для виготовлення прикрас, а й для оздоблення елементів одягу. Дуже цінуються українські роботи за кордоном.
– Свої роботи я переважно виготовляю для себе: люблю сама носити, дарую рідним, – каже вона. – Іноді знаходяться клієнти, які купують також для себе або на подарунок. І тут у пригоді стає «сарафанне радіо», коли одна людина купує річ, а потім виконує роль своєрідної реклами: замовляти починають знайомі попередніх покупців. Формуючи ціну для продажу, звичайно, враховую витрати і час, які використані для виготовлення прикраси. Коли готую замовлення, то не просто передаю його з рук в руки. Тим більше не можу покласти у звичайний пакет. Я запаковую в коробочку, яку прикрашаю бантиком, обов’язково вкладаю патріотичну листівочку, часом – цукерки. Власнику прикраси має бути приємно, він має відчути, що у її виготовлення вкладено не тільки матеріали, а й душу.
Багато виробів Олесі Чичкан відомі й поза Чернігівщиною. З початком повномасштабного російського вторгнення змінився не тільки асортимент виробів пані Олесі, а й географія розповсюдження. Вона каже, що її зірочки, брелоки та чокери з українською символікою знають вже і за кордоном: багато хто купує їх на сувеніри і передає туди рідним та знайомим.
– Особливо безцінними вони є для тих, хто змушений рятуватися за кордоном від війни, – зізнається жінка. – Це як отримати привіт з Батьківщини, відчути свою приналежність до України.
– На жаль, багато хто не розуміє, під яке вбрання таку прикрасу можна надіти, бо переважно всі вдягаються якщо не в офіційному стилі, то у джинси з футболкою, – додає Олеся. – Я завжди намагаюся переконувати, що навіть на футболці ґердан може виглядати ефектно. Єдина вимога – щоб футболка була одноколірна. В такому разі це поєднання одягу і прикраси цілком замінює традиційну вишиванку.
