Корюківчанка Валентина Більченко від початку повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну змушена проживати у Німеччині. Там її донька з дітьми, тож потрібна допомога бабусі. Але вона мріє, що вже скоро повернеться на Батьківщину.
Випадкова зустріч
З 70-річною Валентиною Більченко ми зустрілися у Корюківській ветеранській організації, адже вона активістка і секретарка цієї спілки. На жаль, каже жінка, протягом останнього року вона не має змоги приділяти увагу улюбленій громадській роботі, бо мешкає в Німеччині.
Та тільки-но приїжджає на Батьківщину, як поспішає до ветеранського офісу, де завжди радо зустрічає своїх відвідувачів голова спілки Валентина Погребна. А цього разу їй навіть випало взяти участь у традиційному весняному ветеранському суботнику, що проводився у вівторок, 18 квітня.
Старша молодь Корюківки впорядковувала, звісно, у міру своїх сил, територію Парку дружби, що за автостанцією.
Невтомна старша молодь Корюківки впорядкувала частину територіїї Парку дружби
Валентину Іванівну я знаю дуже давно. Ця невгамовна жінка 28 років пропрацювала головою Домашлинської сільради. Її в районі пам'ятають усі старожили. Та вже 13 років, як вона стала корюківчанкою. За цей час багато що змінилося в її житті.
Довелося їй пережити й важку втрату — передчасно після тяжкої хвороби помер чоловік. Жінка має двох доньок, Наталію та Галину, четверо онуків. А 11 квітня цього року народився перший правнучок, якого назвали Дмитром.
Чому в Німеччині
Донька Галина з сім’єю мешкає в Києві. Там мають житло, роботу. Напередодні вторгнення окупантів бабуся гостювала в них у столиці, збиралася в п’ятницю повертатися до Корюківки. А 22 лютого, в четвер, війна порушила всі плани.
— Пам’ятаю, як Галина ще поїхала того дня на роботу, — згадує пані Валентина. Вона працює у філії німецької фірми, що виробляє сільгосптехніку. Невдовзі фірма евакуювала своїх співробітників до Німеччини.
На нас уже чекали. Забезпечили житлом, харчами, коштами на перший час і всім необхідним для прожиття. Разом із нами з України тоді прибуло 18 осіб, а згодом приїхали сім’ї багатьох із них. Ось так, колективом у сімдесят людей, ми й проживаємо за кордоном.
Валентина Іванівна розповіла, що українці в Німеччині відразу долучилися до волонтерської роботи. Їм допомагали місцеві жителі й колеги. Дуже багато необхідного змогли відправити на Батьківщину, що стікає кров’ю. Це і допомога військовим, і підтримка українців, які опинилися в дуже скрутних умовах, втратили житло, зокрема у Чернігові.
Власник фірми, де працює Глина, виділив пів мільйона євро для потреб українських захисників. Заробляли кошти й самі, проводили благодійні ярмарки. У будні — на основній роботі, а у вихідні пекли смаколики, продавали, а на вторговані кошти пакували додому посилки з аптечками, одягом, військовим обладнанням, дитячим харчуванням і т. д. Фірма оплачувала відправлення посилок, адже це коштує недешево.
Тягне додому
Відколи Валентина Більченко в Німеччині, оце приїхала додому вдруге. Перший раз вирвалась на новорічні свята. У Корюківці на неї чекає родина другої доньки Наталії. Теж скучають за бабусею, і вона за ними. Цього разу на два тижні повернулася, та вже знову пакує валізи. Самій Галині в чужій країні з двома дітками важко. Кілька разів навідувалися з нею та дітьми на захід України, щоб провідати тата-захисника.
Валентина Більченко в офісі ветеранської організаціїї в Корюківці
— Я дуже багато плакала, не хтіла їхати з України. Та що поробиш? У Німеччині ми мешкаємо в Баварії — найбагатшій частині цієї країни. Нас дуже вразило, який усюди порядок, квіти, дороги, чемні й законослухняні люди. А також те, що всі ходять, тримаючись за руки. І молодь, і літні.
Німці дотримуються здорового способу життя, приділяють багато уваги фізкультурі й спорту. Там хороша медицина й освіта, але не така доступна, як у нас. Щоби потрапити на безплатний прийом до лікаря (маємо страховку), доводиться чекати не один місяць.
І навіть, щоби поспілкуватися з вчителькою наших дітей, треба отримати так званий «термін» — час, коли тебе зможуть прийняти. І такі «терміни» необхідні усюди: для візиту у лікарню, в будь-яку іншу установу.
У цій країні дуже вимогливо ставляться до відвідування школи учнями. Не прийшов до навчального закладу три дні без поважної причини — батьків штрафують, а цією родиною займаються правоохоронці.
Пані Валентина каже, що всім задоволена у Німеччині. Отримує кошти, яких повністю вистачає на прожиття. Їй навіть оплачують раз у рік відпустку, яку можна використати на поїздку додому чи в іншу країну. Та в Корюківку дуже хочеться. Краще, ніж в Україні — ніде немає.
