У понеділок, 15 травня, чи не вся Чернігівщина переймалася долею київської родини, про пошуки якої в соціальних мережах повідомила їхня кума Марія Закалюжна. Жінка непокоїлася, що рідні їй люди, які виїхали автомобілем до Мени для покупки авто, перестали виходити на зв’язок. На жаль, занепокоєння не було марним і дива не сталося: 28-річну Вікторію, 30-річного Миколу та їхнього чотирирічного синочка Богдана знайшли вбитими неподалік Садового на Менщині.
Микола Черевань був «схибленим» на автомобілях
Подібні емоції ми переживали хіба що на початку грудня 2021 року, коли співчували з приводу загибелі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася поблизу Киселівки Чернігівського району, 11 людей. Тоді це сталося через зіткнення рейсового мікроавтобуса, що прямував за маршрутом Борзна-Чернігів, та вантажівки.
Микола Черевань не був активним в соціальних мережах – останній допис зроблений у серпні 2020 року. На основній світлині – він разом з дружиною Вікторією, а серед решти фото велика кількість, де чоловік в авто за кермом, біля авто, просто фото салону автомобіля.
Микола Черевань
Як каже Марія Закалюжна, подруга і кума родини загиблих, Микола дуже любив цю справу. Від повноліття мав водійські права, був дисциплінованим водієм. Його цікавило все, що пов’язане з технікою. Закінчив Національний транспортний університет. Займався перепродажем автомобілів. Купував несправні та пошкоджені авто, ремонтував їх і продавав.
– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Коля не мав спокою, бо хотів бути корисним, – розповідає Марія. – Він спочатку волонтерив: разом із друзями організовували збір коштів на придбання автомобілів для ЗСУ. Згодом записався в підрозділ територіальної оборони. Я припускаю, що саме тоді він і познайомився зі своїм майбутнім катом.
Абонент не відповідає…
Марія до хвилини пам’ятає події того страшного дня. Те, що куми Микола та Віка з її похресником Богданчиком 14 травня вирушають на Чернігівщину, ніскільки її не насторожувало. По-перше, це була звична практика, коли, прочитавши в інтернеті оголошення про продаж автомобіля, Микола їхав до ймовірного продавця, щоб побачити на власні очі сам автомобіль і, можливо, одразу придбати його. По-друге, якщо їхали на Чернігівщину, то могли відвідати родичів Вікторії, які мешкають в колишньому Бобровицькому районі.
Мама і сестра загиблої першими стали бити на сполох. Останній раз вони спілкувалися з Вікою в неділю близько 14.30. З тієї розмови знали про мету поїздки: куди їдуть і для чого. Але наступні декілька спроб зв’язатися з донькою та сестрою були марними – абонент не відповідав. Такого раніше ніколи не було, рідні одразу запідозрили неладне.
– О дев’ятій годині вечора мені в месенджер написав кум, – ділиться Марія. – Він сказав, щоб я зателефонувала Валі, сестрі Віки, бо та не могла зі мною зв’язатися. Валя і розповіла про свої підозри. Я одразу сказала їй, щоб телефонувала до поліції в Мену, а сама з чоловіком вирушили до Солом’янського відділення поліції в Києві і написали заяву про зникнення рідних людей.
Марія каже, що київські поліцейські помічали, як вона переживає, і постійно заспокоювали: «Тримайтеся!» Тоді жінка думала, що таким способом вони обнадіювали її. Але спокою не було. Уже пізно ввечері повернулися додому. Марія змушувала себе заснути, але прокинулася о третій ночі, бо наснилася Віка, яка говорила: «Шукай!»
– До ранку я вже не зімкнула очей, – плаче Марія. – Весь час думала про те, чим я можу допомогти. Перше, що зробила вранці в понеділок, – написала в усі доступні у Фейсбуці групи повідомлення про зникнення Колі, Віки та Богданчика. Їхні родичі теж почали пошук. Мій телефон тоді не замовкав: тисяча дзвінків, тисяча повідомлень. Саме через цей мій розголос ми і змогли дізнатися, що сталося непоправне: про те, що моїх кумів і похресника вже немає, мені повідомила одна з підписниць.
Плач, сум, відчай – це лише мізер відчуттів, які довелося пережити рідним загиблих. Але вони зібрали зусилля, щоб подолати шлях до Мени. Їхали Марія з чоловіком, тато Миколи, сестра Вікторії. Всі трохи більше 200 кілометрів їхали переважно мовчки. Пили заспокійливі, а десь глибоко в душі жевріла крапелька надії: а може, то не правда.
Малюк боявся, плакав і ховався
На жаль, дива не сталося. В Мені тату Миколи та сестрі Віки, для яких поліцейські проводили процедуру упізнання, довелося на власні очі побачити страшну картину і почути, як загинула молода родина.
– Їх розстріляли, закопали і спалили машину, – розповідає Марія Закалюжна. – Колю спочатку дуже жорстоко били. Це було на очах Віки та Богдасі. Малюк боявся, плакав і ховався за Вікусею. Його ручки міцно тримали руку мами до останнього. Віка захищала дитину. Але потім їх розстріляли…
Поки правоохоронці працювали над розкриттям злочину решту понеділка і весь наступний день Марія Закалюжна з чоловіком та рідними загиблих займалися вирішенням формальностей, щоб забрати тіла з моргу та доправити на поховання. Воно відбулося надвечір у вівторок на батьківщині Вікторії – в селі Бірки (Новобасанська громада Ніжинського району).
На пошуки причетних до злочину задіяли максимальну кількість особового складу поліції Чернігівщини. Для розшуку та затримання підозрюваних, встановлення обставин вбивства створили робочу групу на чолі з начальником поліції Чернігівщини Володимиром Нідзельським. До неї увійшли поліцейські Чернігівщини та Житомирщини, співробітники управління стратегічних розслідувань.
Вікторія та Богданчик
На місці злочину криміналісти вилучили низку речових доказів. Правоохоронці затримали трьох осіб, які підозрюються у вбивстві. Працівники карного розшуку та слідчі поліції спільно з кримінальними аналітиками похвилинно відтворили події тієї доби.
Вбивство було ретельно спланованим. Організатор, який до того був знайомий з Миколою Череванем, запропонував йому купити авто, якого насправді не було. Чоловіки кілька разів спілкувалися телефоном. А для того, щоб не виникло підозри, фейкове оголошення про продаж виклала співучасниця злочину. Організатор вбивства виїздив оглянути територію, де планував розстріляти покупців: заздалегідь обрав місця, де закопуватиме тіла, та куди відтягне їхню автівку для спалення. Підозрювані мали змінні номерні знаки («військові», чорного кольору) для автомобіля, яким користувалися.
У неділю, 14 травня, за даними слідства, 21-річна підозрювана на автівці свого батька поїхала забрати організатора вбивства у селі Чорнотичі. Він поклав у багажник автомат у чохлі, лопату та номерні знаки чорного кольору. Разом вони попрямували до села Рудня, де забрали третього спільника.
Родину Череванів група зустріла на в’їзді до Мени зі сторони Чернігова близько 14.30 та супроводжувала в сторону села Садове. Підозрювані бачили, що в машині, окрім Миколи Череваня, перебувала його дружина та 4-річний хлопчик. Вони заманили їх у безлюдне місце – лісосмугу, де організатор, отримавши автомат з рук спільника, розстріляв машину сім’ї. Пізніше, під час огляду, правоохоронці виявлять в автівці понад 20 отворів від куль, на місці розстрілу знайдуть 36 гільз.
Вбивці намагалися приховати докази: телефони вбитих розбили та заховали в різних місцях. Окремо сховали рештки обгорілого одягу та глушник від автомата Калашнікова, з якого розстрілювали родину. Це повідомив прокурор Корюківської окружної прокуратури Артем Олєйніков на судовому засіданні по обранню підозрюваним запобіжного заходу, яке відбулося надвечір 17 травня.
Злочин є. Має бути і кара
На судовому засіданні рідним та друзям загиблих довелося вперше побачити тих, хто позбавив життя цілу родину. І хоч поки що йде слідство, але їхні імена швидко стали відомими. На лаві підсудних опинилися уродженці сусідніх Сосницької та Корюківської громад. Імовірний організатор вбивства – 22-річний Святослав (військовослужбовець, останні кілька років проживав у Житомирі, має вагітну дружину), співучасники – 27-річний Олександр та 21-річна Альона. Кожен з них мав слово на судовому засіданні і, звісно, намагався знайти виправдання своєму вчинку.
Святослав переконував, що вбивство організував не з метою наживи, а щоб помститися Миколі Череваню за його діяльність, бо він наживався на військовослужбовцях, збуваючи їм автомобілі. Альона свою співучасть вбачає лише в тому, що просто виставила фейкове оголошення, і загалом нічого не бачила, а почувши стрілянину, намагалася втекти звідти. Однак пізніше повернулася на прохання спільників, щоб їм допомогти відтягнути машину. Вона пригадала на суді про групу інвалідності, яку має. Олександр – єдиний, хто визнає провину.
Тримання під вартою терміном 60 діб без права внесення застави – такі запобіжні заходи суд обрав і організатору завчасно спланованого потрійного вбивства, і двом його спільникам.
Ця резонансна справа набула розголосу, бо вражає не лише жорстокістю, а й холоднокровністю, з якою вбивці позбавляли життя безневинних людей. І все – заради шести тисяч доларів.
А ще вражає цинізм, з яким вбивці жили напередодні злочину і продовжували жити після його скоєння. Ще вранці Альона в соціальних мережах поширила проникливе відео, як вона вітає свою неньку з Днем матері – з поцілунками, обіймами, подарунками, квітами. А вже в обідню пору вона стала співучасницею вбивства. І потім, після вбивства, посміхаючись, спілкуючись із зустрічними, йшла обмінювати валюту, якою організатор поділився з обома співучасниками.
Святослав встигає за лічені години після вчиненого злочину придбати автомобіль і рушає ним на Житомирщину.
За словами прокурора, під час обшуку в його квартирі знайшли рушницю, набої, пластикове руків’я пістолета та згорток із порошкоподібною речовиною білого кольору, а при ньому були гранати та вибухівка.
