Коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, крім кадрових військових, на захист Вітчизни стали добровольці. Більшість тих, хто в лютому-березні минулого року тримав оборону Чернігова, ведуть бої за іншу фортецю – Бахмут. Поговорили про сьогодення наших захисників з Оленою, дружиною військовослужбовця Олександра Топоровського.

Зустрілись дві долі

Історія родини Олександра та Олени Топоровських наче як і звичайна, але має особливості. Він – з Мелітополя, що на Запоріжжі, вона – уродженка Киселівки на Менщині. До знайомства сім років тому у кожного було своє життя, з власними успіхами та розчаруваннями, здобутками і втратами. Кожний мав досвід сімейного життя – у Сашка є син (зараз йому вже 26 років) та двоє онуків, а в Олени – 20-річна донька.

– Познайомилися ми випадково в Києві, – розповідає Олена Топоровська. – Дома у мене не було роботи. А після розлучення з першим чоловіком мала ставити на ноги доньку, тому влаштувалася продавчинею на одному з київських базарів. Олександр теж приїхав до столиці на роботу. Він працював водієм на заводі, який спеціалізується на виготовленні та укладці тротуарної плитки.

Тоді їхні робітники якраз клали плитку біля нашого базару. Там ми з Сашею і познайомилися

Якийсь час це були просто побачення і спілкування. Згодом Олена і Сашко стали жити разом. А ще через пів року поїхали на батьківщину Сашка – до Мелітополя.

– Там ми прожили не довго, – каже Олена. – Вже наприкінці 2017 року переїхали до моєї рідної Киселівки. Тут, якраз на День незалежності в 2019 році, у нас народився синочок Артем. Хоча я і мала житло (хату в Киселівці купила, коли розлучилася з першим чоловіком), але в 2020 році купили оселю в Семенівці, де і мешкаємо зараз.

«Він не святий, але для нас – герой!»

За словами Олени, Сашко захоплюється автомобілями. Про них він може говорити без упину. Якби його воля, то кермо з рук взагалі не випускав би. Невдовзі у нього буде своєрідний ювілей – 30 років водійського стажу.

У Семенівці, на жаль, роботи не міг знайти, тому продовжував час від часу їздити на заробітки до Києва. А в перервах між вахтами був помічником для односельчан – пас корів, пиляв дрова, возив сіно…

– Тато у нас не святий, – посміхається Олена, поглядаючи на чотирирічного Артемка, який завітав до редакції разом з мамою і терпляче сидів на стільці. – Правда ж, синочку? Але для нас він – герой!

Сашко захищаєСашко захищає

Олена показує відео в телефоні, у якому її чоловік у 2015 році разом зі своїми побратимами вітали український народ з Днем незалежності. Тоді він в 2015–2016 роках теж був на війні.
Звісно, Сашко не передбачав, що та війна буде не останньою в його житті. Мріялося про інше: звільнення Донбасу і Криму, мир в Україні, щасливе дитинство дітей та онуків. Але мрії розбилися 24 лютого 2022 року.

– Ми були вдома, в Семенівці, коли почалося вторгнення, – згадує Олена Топоровська. – Чоловік у перший же день подзвонив до Менського військкомату. Хоч і кажуть, що там тоді вже нікого не було, але Сашку відповіли, наказали їхати до Чернігова. Виїхати одразу не зміг. А потім були підірвані мости, навкруги кружляли орки, їхати не було жодної можливості.

Мати сина вдома не застала

Олександр дуже непокоївся за долю своєї мами. Наталія Михайлівна залишалася в Мелітополі, який 1 березня 2022 року окупували рашисти. Сашко з Оленою кликали її до себе, однак з кожним днем виїхати з Мелітополя на підконтрольну Україні територію було все важче.

– Наша бабуся змогла евакуюватися 25 квітня, – згадує минулорічні події Олена. – Їй довелося заплатити великі гроші. Дорога була тривалою і важкою. Зараз мама живе з нами в Семенівці.

Сина Наталія Михайлівна тоді не змогла побачити: як тільки рашисти вийшли з Чернігівщини, 5 квітня він зібрав речі й подався до Чернігівського військкомату

– Тоді тижнів два зовсім не було зв’язку з Мелітополем, – каже Олена. – Мама навіть не знала, що Саша пішов добровольцем. Коли зв’язок відновився, ми повідомили мамі про його рішення, і вже самотужки стали вирішувати, як їй виїхати до нас.

Борг захисника і заблокована картка

Сашко після двох місяців навчання в червні 2022 року поїхав на Донбас. За рік він вдома побував лише раз.

– Я бачила чоловіка в жовтні минулого року, – ділиться Олена Топоровська. – Лише декілька днів. Але тоді, 22 жовтня, ми офіційно стали подружжям, бо до того перебували в цивільному шлюбі.

– Наш тато не безгрішний, – вдруге промовляє Олена Топоровська. – У нього ще з вересня 2020 року є несплачений штраф. Ті 10 200 гривень наша родина не могла сплатити, бо гроші, що були у нас, ми витратили на придбання будинку. Але 6 червня старший державний виконавець Менського відділу державної виконавчої служби виніс постанову про встановлення обмежень по операціях, що здійснюються по банківському рахунку мого чоловіка. Звісно, чоловік не заперечує, що має борг перед державою, і погоджується з тим, щоб суму списали з його рахунку. Але, як запевнили у відділенні Приватбанку, це зробити неможливо, бо стягнення у межах такої суми на такому рахунку не здійснюється.

Олена каже, що проблема полягає не стільки у самому боргу, скільки в тому, що чоловік – єдиний годувальник сім’ї

Після обмеження по рахунку (фактично – арешту) він не може переказати гроші родині. Оскільки Олександр Топоровський наразі «бере безпосередню участь у бойових діях» (так зазначено в довідці за підписом його командування), то Олена спробувала сама улагоджувати справи. З цього нічого не вийшло, бо знадобилася особиста присутність Олександра.

– Зараз іноді доводиться чути на адресу хлопців-захисників та їхніх родин слова про те, що вони там перебувають через гроші, – розмірковує Олена Топоровська. – Але більшість з них стали на захист Батьківщини тоді, коли про гроші мова не йшла. Ні, я не нарікаю, але прикро, коли напередодні зими у мене ніхто навіть не поцікавився, чи є дрова на опалення житла...

***
Олександр Топоровський у свою першу річницю перебування в Збройних силах України приїхав додому. Приїхав, вирішив проблему з банківською карткою: сплатив штраф, аби картку розблокували, і вирушив назад, до своїх побратимів, щоб разом продовжувати звільнення рідної землі від ворога. А потім повернутися назавжди з переможним миром додому.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися