Цю історію нам розповіла корюківчанка Валентина Олександрівна. Вона спеціально завітала в редакцію, бо вважає, що таке замовчувати. Хоча її знайома, з якою це сталося, іншої думки.
Її знайому звати Валентина Іванівна. Жінка у віці — 86 років. Мешкає неподалік центру міста на одній із затишних вуличок у приватному будинку. Самує багато років, адже і чоловік давно помер, і мама відійшла у вічність. Дітей подружжя не мало.
У Корюківці з рідні — нікого, бо самі приїжджі. Остання її подруга вже відійшла у засвіти. Залишилися лише сусіди та знайомі, яким Валентина Іванівна дуже радіє. Задля них на свій день народження, 25 червня, жінка надумала накрити святковий стіл, адже знала, що ті її не полишать у такий день. Як і соцробітниця, котра допомагає в усьому.
— Напередодні, в суботу 24 червня, Валентина Іванівна пішла на базар, придбала картоплі, огірків і повну сумку інших продуктів, — розповідає Валентина Олександрівна. — А потім вирішила навідатися ще в ковбасний магазин неподалік, купити шматочок ковбаси.
Незнайомий чоловік перекинувся словом із жінкою за прилавком і пішов. Валентина Іванівна зробила покупку та теж хотіла йти, розвернулася — а сумки нема! Почала бити на сполох — усе, що вона придбала, купила на останні гроші.
Прийшла додому ні з чим і так плакала від образи, що не розповісти. Днів за два знайома іменинниці зайшла в той магазин, аби продавчиня по камерах подивилася, куди ж поділися покупки старенької. Натомість та відповіла, що це тільки в Дніпрі можуть зробити.
А в середу, 28 червня, коли ще дві жінки-сусідки навідалися в магазин із цього приводу, продавчиня віддала сумку старенької, мовляв, ось, повернули. Хто повернув і коли — незрозуміло. У ній було не все, що суботнього дня придбала Валентина Іванівна.
Знайомі та сусідки не залишили Валентину Іванівну саму у її 86-й день народження. Привітали, накрили стіл. Але образа на того, хто посмів узяти чуже, бризкала з очей іменинниці непроханими сльозами. Ну, хто зміг позаздрити її нехитрим покупкам?
Невеличкої пенсії ледь вистачає на прожиття, і то не на все. Город залило, що з нього візьмеш? А трава біля хати така, що страшно йти, бо вужі можуть повилазити. Кого попросити покосити? Ось знайома її найняла косаря — заплатила понад тисячу гривень. Воно ж і зрозуміло, що й пальне дороге, й чоловіку під палючим сонцем працювати, але такі суми для Валентини Іванівни — недозволена розкіш. Рве руками ту траву, скільки зможе, аж шкіра потріскалася. Рве і плаче.
— І торік із Валентиною Іванівною сталася неприємність якраз у її день народження, — пригадує Валентина Олександрівна. — Ішла вона біля центру зайнятості, як зупиняє молодий чоловік. Представився військовим, мовляв, прибув додому після поранення, потрібні кошти на лікування.
Валентина Іванівна довго не думала — витягнула з гаманця останні 50 гривень і віддала. А він забрав і нахабно так їй у вічі: «Ха-ха, дурна стара, повірила!» Наче плюнув у душу. За рік — історія з сумкою. Вона вже бідкалася: «Що це за напасть така? На кожен день народження хтось намагається мене обібрати?»
