У Корюківці її знає багато містян — молода, вродлива, розважлива та стримана, завжди уважна кваліфікована провізорка, 32-річна Ірина Мальована. Коли почуєте, що за ліками йдуть «в аптеку до Іри», — це про неї. Невеличкий аптечний пункт № 1 аптеки № 8 ТОВ «Фармсвіт Здоров’я», який розташований в лікарні, подобається людям не лише її уважним обслуговуванням, а й тим, що там «завжди все є».
Студентка-завідувачка
Колись Ірина хотіла бути дитячою лікаркою. Маючи старшого й меншого братів, останнього няньчила із величезним задоволенням. З часом дитяча мрія трансформувалася в іншу, але споріднену — вирішила стати медсестрою.
— У 2008 році вступила в Чернігівський базовий медичний коледж, отримала професію медсестри, пройшла курси масажистів, — розповідає про себе Ірина Мальована. — Утім, ще навчаючись, зрозуміла, що в сучасному світі потрібна вища освіта. З ряду причин, зокрема й через те, що можна було навчатися заочно, обрала фармацію. Після закінчення коледжу працювала у магазині канцелярії, заробляючи кошти на навчання в Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця. У 2017 році здобула вищу освіту за фахом «Провізор загального профілю».
Вісім років тому у Корюківці відкрилася нова аптека ТОВ «Фармсвіт Здоров’я» й Ірину Мальовану, тоді ще студентку, запросили на роботу виконувати обов’язки завідувачки. Вона довго все зважувала, бо на той час уже мала піврічну донечку Камілу. Плече допомоги підставили бабусі-дідусі, які няньчилися з онучкою. Тож Ірина спочатку вийшла на чверть ставки, а коли донька пішла в садочок — на повний робочий день. На ній, окрім відпуску ліків, було все: замовлення препаратів, звіти, бухгалтерія тощо.
— У 2018 році мене перевели в аптечний пункт у лікарні, бо звідти звільнилася колега, а мені був зручний графік роботи в пункті, який завершував роботу на годину раніше. Так я могла вчасно забирати доньку з садочка, — пригадує Ірина. — Як я почувалася на новому місці? У мене була паніка! Бо навколо все «не моє».
З аптеки в аптечний пункт за молодою провізоркою перейшли і її клієнти. Ірина каже, що специфіка роботи на новому місці дещо змінилася. Якщо в аптеці до неї йшли здебільшого з проханням «дайте що-небудь від того чи іншого», то в аптечному пункті, де обслуговуються здебільшого пацієнти лікарні, — з конкретним списком ліків. Хоча препаратів нині з однією й тією ж діючою речовиною — сотні. Але то вже інша історія.
«Пакетами набирали того, чого не купували ніколи»
З початком повномасштабного вторгнення аптечний пункт Ірина Мальована не закрила ні на день. Повз лікарню йшли танки, а вона була на роботі. Виходила навіть у вихідні, щоб не створювати напругу.
— Мені шкода було людей, бо на фоні нервового стресу у багатьох зашкалював тиск, загострилися хронічні недуги, — каже провізорка. — Вони телефонували мені й удень, і вночі, питали, чи є потрібні ліки. Я відпускала все до останнього, а собі не взяла навіть елементарного.
Потім Ірина перестала відпускати упакуваннями, пояснювала, що у вас це пролежить у шафі, а комусь, можливо, буде життєво необхідним. Коли вже не було потрібного, пропонувала аналоги. На крайній випадок давала ін’єкційні препарати, щоб, наприклад, збити високий тиск.
З полиць розмели все, крім біодобавок і ін’єкційних препаратів, крапельниць, які застосовують для лікування стаціонарних хворих у медзакладі.
Ірина пригадує, що тривалий час у дефіциті були препарати для лікування серцево-судинної системи, діабету, щитоподібної залози, хронічних захворювань. По суті, вже не було нічого, а люди йшли. І Ірина Мальована теж ішла на роботу, бо розуміла, що до неї звертатимуться не лише за ліками, а й за порадою. Каже, жодного разу не закралася думка про те, щоб виїхати. Навпаки: розуміла, що потрібна тут, бо на те вона в медицині.
Аптечний пункт «росте»
Коли після окупації логістику більш-менш налагодили, почали отримувати ліки з Ніжина. Напруга потихеньку спадала. Сьогодні заклад повністю забезпечений усіма необхідними препаратами. Завідувачка для цього щодня робить замовлення, щоб людям було комфортно, бо розуміє, що кожен відвідувач повинен вийти задоволеним, а не шукати ліки по всьому місту.
П’ять років Ірина Мальована відпрацювала в аптечному пункті при лікарні сама. За цей час налагодила роботу так, як хотіла сама. Згодом товариство встановило ще одну касу, під яку змінили меблі, й віднедавна з аптеки прийшла на роботу її колега-фармацевтка Оксана Хроленко. Кожного дня, з понеділка по п’ятницю, працюють тепер удвох. І клієнтам, і спеціалістам зручніше.
Такі різні відвідувачі
Як часто ми взагалі думаємо про тих, хто нас обслуговує: у лікарні, магазині, аптеці тощо? Точно, не завжди. Людям здебільшого важлива лише послуга, а не ті, хто її надає, не їхній настрій чи самопочуття тощо.
— Різні відвідувачі бувають в нашому аптечному пункті, — розповідає завідувачка. — Бувають такі, які залишають осад надовго. Наче просочені злом і негативом, вони бачать лише себе, їх ніхто й нічого не хвилює більше: кричать з кінця черги, щось питають, нервують. Не вистачає людяності, щоб зрозуміти, що тут теж стоять хворі люди, кожен зі своїми проблемами й бідами. На жаль, я кожну ситуацію пропускаю через себе, «несу» проблеми додому, розмірковую над ними, думаю про своїх відвідувачів, а інколи й передзвонюю їм, перепитую, як вони почуваються, щось раджу. Мені складно відгородитися від роботи.
Її впізнають на вулиці, вітаються. Інколи навіть із сіл навідуються вдячні відвідувачі з шоколадкою чи пляшкою домашнього молока. Звісно, їй приємні не гостинці, а увага до неї як до людини.
Бувають і кумедні випадки у її роботі. В основному пов’язані з неправильним застосуванням придбаних ліків. «Буває, свічок понаїдаються й приходять жаліються, що вони не жуються, - говорить завідувачка аптечного пункту. – Або ін’єкційні препарати не колють, а п’ють. Дзвонять тоді і о сьомій ранку, і пізно ввечері, мовляв, не допомагає».
— У будь-якій іншій сфері себе не бачу, окрім фармації, — зізнається Ірина Мальована. — Мені здається, що я на своєму місці. Часто втомлююся, бо робота провізора виснажлива, однак і щаслива, бо люблю те, чим займаюся.
Мамина доня
Тридцятидворічна Ірина Мальована рік як розлучена, сама виховує донечку. Камілі — вісім, третьокласниця Корюківського ліцею № 2. Дівчинка часто буває на роботі в мами, бо карантин, війна, дистанційка. Тож не дивно, що дитина провізорки вже знає, від чого ібупрофен, нурофен тощо.
— Для Каміли трагедія, коли вона не в школі, коли вимушена пропускати танці чи малювання через повітряні тривоги, — каже мама. — У такому віці діти хочуть спілкування з однолітками.
Ірина визнає, що їй не вистачає часу на своє дозвілля, бо його вона присвячує дитині. Багато його займають уроки та домашні завдання. Тому принаймні літо мама з донечкою стараються провести з користю. Цьогоріч двічі були на відпочинку в Карпатах, відвідували зоопарки в Києві та Демидові. Каміла дуже хотіла побачити жирафу, і її мрія здійснилася. Проте погодувати з рук не насмілилася — побоялася плямистого велетня.
