У перші роковини загиблого земляка на новому кладовищі, де знайшов свій вічний спочинок житель Корюківки Андрій Соловей, зібралися його побратими з Корюківського батальйону. Хлопці були мовчазні, стримані. Про Андрія розповів головний сержант батальйону Володимир Микитович, на позивний Дядя Вова.
Високий кремезний чоловік у пікселі зайшов до місцевої кафешки, де ми домовилися зустрітися у неділю 11 лютого. Відрекомендувався коротко: «Володимир». Це був головний сержант 167 батальйону ТрО, що зареєстрований на Корюківщині. І хлопці там служать з Корюківського району.
Сам Володимир Микитович мешкає з родиною у Сновську, але народився у Рибинську. На жаль, рідні з цього села вже пішли у засвіти. На війні він з перших днів, за плечима участь у багатьох миротворчих операціях. І хоча йому немає й п’ятдесяти, хлопців своїх ласкаво називає синами.
— Стрілець Андрій Соловей - це особлива дитина. Добрішого за нього я не зустрічав, — починає розповідь Дядя Вова. — Все умів, ніколи нікому не відмовив у допомозі. Міг замінити кожного, не рахувався з часом і можливостями. На його перші роковини нас приїде приблизно двадцять побратимів. Вирішили зібратися біля могили сьогодні, хоча загинув Андрій 13 лютого 2023 року.
Андрій СоловейФото: З відкритих джерел
— Ми стояли біля Білогорівки, на кордоні Донецької та Луганської областей, з грудня 2022 року по березень 2023-го. Як зараз, пам’ятаю той трагічний день, - продовжує розповідь військовий. - Група наших хлопців, серед яких був Андрій, пробула на позиції кілька днів, їх мали змінити інші. Ворог — за триста метрів.
Учотирьох вони вибиралися під шаленим мінометним обстрілом. Двох контузило, корюківчанин Сергій Панхохін отримав важке поранення. Андрію ж осколки потрапили під бронежилет. Шансів вижити, на жаль, він не мав, загинув на місці. Пізніше евакуаційна група забрала його тіло, яке потім перевезли на стабілізаційний пункт, доставили у Дніпро, і — додому…
Побратими не могли віддати йому тоді останню шану, на похованні були лише кілька з них, хто на той час перебував на лікуванні. Тому зібралися зараз, на перші роковини.
— Пам’ятаю, що серед речей Андрія, які командир роти передав рідним, була жовта книжечка. У ній він написав, що дуже просить маму й сестру пробачити його за те, що обманював їх,— розповідає головний сержант. — Воїн картав себе за те, що довго не повідомляв рідним, де перебуває.
Казав, що навчається, а сам захищав Батьківщину. Жалів особливо маму, яка за кілька місяців до загибелі Андрія, утратила чоловіка, голову їхньої родини. Андрій був із тих чоловіків, які не бояться труднощів. Був переконаний, що треба ставати на захист України попри все: біль, страх, холод, грязюку тощо.
Андрій під час службиФото: З відкритих джерел
Андрій Соловей народився 24 лютого, в перший день повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну. Він не дожив лише кілька днів до свого 27-річчя. Вічний спочинок знайшов на новому кладовищі в Корюківці, його могила поруч з батьком. Власної сім’ї воїн створити не встиг. Дбав про маму і сестру, їм віддавав усю свою любов. Мріяв зробити вдома ремонт, замінити покрівлю, поставити новий паркан…
Вічна йому пам’ять. Слава Герою!
