Ці люди, працівники комунального господарства, заслуговують особливої подяки й пошани. Кожного дня, попри погоду й пору року, вони чепурять наше місто, створюючи затишок для містян і відповідне враження про Корюківку для гостей. Серед них — 28-річний Дмитро Кубрак. Сусіди.Сіty про те, як чоловік із медичною освітою став комунальником і чому свою роботу не проміняє на жодну іншу.
Мрія, якій присвятив …диплом
Свого часу Дмитро, як і кожен випускник школи, обрав собі професію. Хлопець змалку знав, що стане медиком. У дитинстві ріс хворобливим і часто лікувався в різних медзакладах, де й зародилася його мрія про білий халат. У 2014 році закінчив навчання у Чернігівському базовому медичному коледжі й став стоматологом-ортопедом, молодшим техніком. Та влаштуватися на роботу виявилося нереально.
— Об’їздив тоді всю Чернігівську область, — пригадує Дмитро. — Шукав роботу близько чотирьох місяців у державних і приватних медзакладах, але марно. На той час ніде не потребували таких фахівців. З тридцятьох наших тодішніх випускників влаштувалися за фахом лише троє. Мені дехто казав: «Відкривай свою справу». Але ж це захмарні гроші, де їх узяти? Став на «біржу». Потім потрапив на громадські роботи в ЖЕК один раз, удруге. А згодом тодішній начальник Микола Полях каже мені: «Потрібен чоловік, який освоїть мотокосу й коситиме в місті». «Це ту, що зранку гурчить і людям спати не дає?» — перепитав я жартома. І погодився на пропозицію. Подумав: мені 20 років, не сидіти ж у матері на шиї, якщо роботи за фахом немає.
Дмитро опанував мотокосу за три дні. Спробував працювати: страшного нема нічого, тільки руки берегти треба. Хоча спершу, визнає, було важко, аж ноги тряслися, бо робота нелегка. Утім, за півтора місяця звикнув.
І тіло звикло до фізичних навантажень, «віддячивши» йому мінус двадцятьма кілограмами. З його 122-х кілограмів ваги стало 102. Комунальне господарство — ще той фітнес.
Коси, коса, поки роса
Роботи у міських комунальників вистачає цілий рік. Проте Дмитра Кубрака містяни найчастіше бачать саме з косою. Понад пів року, з середини весни й по середину осені, він косить траву. Працюють із напарником Русланом Просянком.
— Територія велика, — каже Дмитро. — З обох боків дороги треба косити: з центру міста й до Парку пам’яті, вулиця Вокзальна — і до нового приміщення поліції, Передзаводська — Гетьмана Мазепи, вулиця Бульварна — річка, від «плотини» — і до «Корфаду», а також «дитячий пляж», два парки та два сквери. Косити доводиться декілька разів за сезон. Торік один лише центр міста (від «Гермесу» до першого ліцею) косили разів вісім!
Чоловік із мотокосою у місті не може залишитись непоміченим і непочутим. А відтак і реакція на його роботу різна. Одні зупиняються та дякують. Інші питають поради щодо обслуговування чи ремонту мотокоси в домашніх умовах. А дехто й свариться, що не дає спати людям, котрі повернулися з нічної зміни. Утім, у кожного своя робота.
Усюди головну роль грає взаємоповага. Тож і Дмитро завжди призупиняє роботу, коли повз ідуть люди, пропускаючи їх. З косою тримається якомога далі від автівок, які стоять у дворах, де він працює. Каже, не оберешся проблем, якщо якісь камінчик чи скло в траві пошкодять автомобіль. Краще докосити пізніше, коли власник прибере свій транспорт.
Окрім покосу трави, комунальники постійно збирають сміття, восени прибирають опале листя, взимку розтрушують тротуарами піщано-сольову суміш, яку навесні — згрібають і прибирають, допомагають містянам позбутися аварійних дерев тощо. Попри те, що підприємство має різноманітну техніку, яка дуже допомагає комунальникам, основна робота все ж виконується руками людей. І це варто пам’ятати кожному, хто навмисне або випадково додає їм клопоту в місті.
Дмитро особливо задоволений вуличними пилососами для прибирання листя. Один із них збирає листя одразу у невеличкий причеп, який через яскраві кольори комунальники жартівливо називають «циганською будкою».
Вуличний пилосос незамінний восени
— У бункер «циганської будки», наприклад, вміщається листя з усієї Передзаводської, яке вивозимо на сміттєзвалище, — каже Дмитро Кубрак. — Інколи падолист люди просять для господарських цілей — віддаємо. Те ж саме і з піском, який назбирується на дорогах за зиму. Попереджаємо лише, що він був із сіллю, тож годиться хіба кудись на підсипку.
Культура поведінки містян: надія є
Найбільше роботи в комунальників перед вихідними й святами та після них. Натомість легших чи важчих ділянок роботи немає — вважає Дмитро. Всюди треба докладати сил. І в центрі, як не дивно, не завжди прибирати легше. Приміром, місцем постійного засмічення є сквер біля бару «Хуторок», де, як не старайся, не вибувають пляшки, бите скло й інший непотріб. І це вже не про прибирання, а про культуру поведінки людей.
- Але, на жаль, ще не перевелися люди, котрі виносять домашній непотріб у невеличкі міські урни, які для того не передбачені,— констатує Дмитро. — І це попри те, що по місту та біля багатоповерхівок зокрема, дуже багато сміттєвих контейнерів! Виходить, у контейнер віднести пакет зі сміттям складно, простіше ж плюхнути в урну, яка одразу наповнюється, й тоді навіть дрібні папірці валяються поблизу, бо не поміщаються.
— Що вам хочеться сказати таким людям? — питаю у свого співрозмовника.
— Мешканці багатоповерхівок, будь ласка, викидайте домашнє сміття в спеціальні контейнери! От і все.
Що спільного між Корюківкою та Коропом
Комунальники трудяться просто неба і в спеку, і в холод. Чудова робота на свіжому повітрі, яку, втім, витримує не кожен — зазначає Дмитро. Йому триматися у робочому стані допомагає кава: зранку, вдень і ввечері. «На каві й живу!» — сміється.
У комунальників міста роботи багато і різної
Каже, що складніше працювати взимку, бо часто доводиться чистити сніг і розтрушувати суміш навіть о п’ятій ранку, аби містяни вчасно потрапили на роботу та навчання. Спекотної пори робочий день комунальників теж інколи починається на світанку, аби не потрапити під палюче сонце опівдні. Проте влітку піднятися з першими півнями легше.
— Мінус моєї роботи в тому, що постійно втомлений, — розмірковує Дмитро Кубрак. — Зате плюс у надзвичайному відчутті охайного міста, до впорядкування якого я теж доклав рук! Кожному ж приємно, коли навкруги чисто. А ще у нашого підприємства відповідальне й адекватне керівництво, яке не лише розуміє, а й цінує своїх працівників. Щоб не сталося, завжди можна розраховувати на підтримку та допомогу. Приємно, коли людей ставлять на перше місце.
Інші населені пункти Чернігівщини, де доводиться бувати, Дмитро Кубрак спершу оцінює з професійного погляду. Так само чисто й охайно, як у Корюківці, на його думку, у Коропі. Комфорт для мешканців будь-якого міста чи села починається з порядку.
Співучий комунальник
Нелегку роботу в комунальній сфері Дмитрові Кубраку вдається поєднувати з творчістю — він співає. Вийшов на сцену лише того року, хоча необхідні дані мав із дитинства.
— Колись шкільна вчителька музики Богдана Савченко казала мені: «У тебе є голос. Треба розвивати», — пригадує Дмитро. — Але в школі я був дуже тихим, щоб співати. На сцену потрапив у коледжі. Після того співав лише для себе або на роботі щось наспівував. Візьму косу, вдягну навушники — і працюю, і співаю! Мій тодішній майстер Сергій Примаченко якось почув і каже: «У тебе ж голос красивий, іди в Будинок культури співати».
Але доки він потрапить на районну сцену, мине ще чимало часу. А потім, мабуть, зірки зійшлися. Почалося все з того, що знайомий Дмитра Ростислав Хоменко попросив якось заспівати кілька пісень під гітару в молодіжному центрі «КУБ». Своєрідний концерт удався, і невдовзі Ростислав зініціював створення гурту «Різні»: гітара, саксофон, кахон, скрипка та талановиті Андрій Карпенко, Нікіта Примачок, Анастасія Привала, Вікторія Осадча, Ростислав Хоменко й Дмитро Кубрак.
Саме в «КУБі» Дмитра почув керівник хору Корюківського МБК Артур Тищенко, який і запросив співучого комунальника у Будинок культури. Його дебют відбувся минулого року в грудні, у День української хустки, де виконав пісню «Гуцулка Ксеня».
Згодом Дмитро став учасником ще одного гурту, який створився у творчому пориві з молодих талановитих корюківчан, - «Нівроку».
— Мені написала вокалістка Тетяна Кожем’яко, що хотіла б зі мною виконати пісню «Буревіями», — розповідає Дмитро. — Під «мінус» у нас нічого не вийшло. А коли Максим Кожем’яко й Артем Тихонов взяли свої гітари, Роман Ковальов сів за кахон, справа зрушила з місця. Пізніше додався ще бас-гітарист Ігор Єрмакович. Наш гурт, створений перед новим роком, встиг лише заявити про себе в Корюківці, але вже здобув перемогу на Всеукраїнському конкурсі «Кубок Зими».
Гурт «Нівроку»Фото: З відкритих джерел
Дмитрові до душі народні пісні й естрадні, намагається ще співати оперу. Серед глядачів і слухачів його виступів, каже, часто бувають начальник КП «Благоустрій» Анатолій Селюк і майстер Юрій Аполон. А також мама Ірина Миколаївна. Дмитрові приємна підтримка його творчості керівництвом і надзвичайно важлива мамина думка, бо він зі співочої сім’ї. Бабуся Антоніна Бодрієнко з Лупасового, дядько Сергій Бодрієнко і мама були учасниками фабричного хору в Корюківці. Тепер настав і його час.
Чи комфортна для нього сцена? Авжеж. Почувається вільно, бо ця справа йому теж до душі.
Пропащий день або ще одне захоплення
Дивлячись на кремезного молодого чоловіка, навряд чи здогадаєтесь, що серед його хобі — малювання. Відтоді, як відкрив для себе картини по номерах, зупинитися не може. За цим заняттям зазвичай минають його вихідні.
— Першою моєю картиною була «Вовк, що виє на місяць», придбана в «Аврорі», — пригадує. — Її намалював за один раз, протягом п’яти годин! А тоді ще світло вимикали, тож і під ліхтариком. Нині маю дев’ять готових робіт, одна в процесі та дві ще не розпаковані. Це заняття дуже захоплює! Можу зранку дістати картину, зробити чашку кави — і пропасти до вечора. Я називаю це пропащим днем. Але він того вартує!
Такі картини не лише залишає собі, а й дарує друзям.
«Ти працюєш у комунальному?!»
Дмитро зазначає, що з непростою роботою, творчими захопленнями та репетиціями, йому вистачає часу й для спілкування з друзями. А ось свою долю доки не зустрів.Неодружений і наразі не має коханої.
Каже, що волів би, аби його друга половинка поважала в ньому головне — особистість, а не дивилася на нього через призму статків, (не)престижності роботи чи інше, що не характеризує людину як таку.
Дмитро КубракФото: З відкритих джерел
— Буває, збираємося різними компаніями в місті й обов’язково знайдеться хтось, хто, примруживши очі, якось зневажливо і так знецінюючи запитає: «Ти працюєш у комунальному?!», — ділиться Дмитро.
— Вас це ображає? — запитую.
— Навіть ніколи не зачіпає, — одразу відповідає. — Бо я — комунальник. Обожнюю свою роботу, адже віддаю себе їй повністю, працюю чесно і з душею. І по-іншому не можу.
