Ще один рік великої війни в Україні добігає кінця. Чи не в кожній родині сталося таке, про що не хочеться говорити — дуже боляче. Та все ж ми запитали у наших земляків, яким видався для них 2024-й. Серед наших респондентів була Валентина Павленко.
Добрі справи
Нині корюківчанка, а до цього жителька села Савинки 66-річна Валентина Павленко розповіла цікаву історію, що сталася з нею 17 грудня цього року. Вона залишила в її душі дуже приємні спогади, не поділитися якими просто неможливо.
Того дня жінка пішла скупитися. Побувала на базарі, зайшла до супермаркету АТБ. Склавши необхідні харчі до кошика, стала до каси. Привітна продавчиня порахувала й озвучила суму. Валентина Володимирівна заглянула в гаманець і зрозуміла — не вистачає.
Наче й незручно, та попросила відмінусувати баночку консервів. Швиденько склала всі покупки й поспішила до шафки, де лишила іншу сумку. Уже йшла до виходу, як її наздогнав чоловік у формі й несподівано поклав до пакета з покупками ту саму банку сардин, яку вона лишила на касі.
Пані Валентина все зрозуміла. Це був військовий, який чекав, мабуть, дружину, й бачив, як розгорталися події. Ні слова не промовивши, він власним коштом оплатив консерви й віддав незнайомці.
Валентина Павленко навіть подякувати до пуття не встигла. Тож користуючись нагодою, висловлює вдячність чоловікові в пікселі, зичить йому міцного здоров’я, успіхів на службі та найскорішої перемоги.
Бабуся замінила маму
Валентина Павленко розповіла, що доля підкинула їй неабиякі випробування. На третій день повномасштабної війни, 27 лютого 2022 року, в неї народилася внучка. Татом став її молодший син Ігор. А за кілька місяців звела рахунки з життям невістка Людмила, залишивши безпорадною чотиримісячну донечку Вікторію.
Розпач, страх, скорбота, біль — усе це переплелося у душі бабусі. Вона приймає рішення перебратися з Савинок у Корюківку, до сина, щоби допомагати ростити онучку. Та вже не ті літа, не ті вміння! На допомогу прийшла дружина старшого сина Олександра Алла, дуже добра й турботлива жінка.
Вона на кілька тижнів забрала немовля до себе, а бабуся щодня приходила й вчилася вправлятися з манюнею. Бо для жінки в літах навіть користуватися памперсами було складно, не говорячи вже про все інше. Безмежно дякує своїм сватам із Полісся, котрі допомагають усім, чим можуть.
Валентина Павленко з онучкою Вікторією
Нині вони з сином і маленькою Вікторією мешкають у квартирі, що винаймають у місті. Ігор працює, заробляє на прожиття, а бабуся Валентина порається по господарству, водить онучку в дитсадок «Веселка», де колись і сама працювала вихователькою. Ще трудяться там її колишні колежанки, приємно бачитися з ними та спілкуватися.
Показує нам фото своєї онучки, якій 27 лютого виповниться три рочки. Гарна дівчинка росте, радує всіх своїм щебетом і щирими посмішками. Вона ще не знає, що таке війна. Дитяча фея береже її ніжну свідомість від жахіть, які навколо. І бабуся мріє, аби ніколи не дізналася.
Пані Валентина кожного дня молить Бога за Україну, довгоочікувану її перемогу над ворогом - російськими окупантами. Вірить: наша країна обов’язково відродиться й відбудується. А мирне життя, що неодмінно прийде на нашу багатостраждальну землю, зітре з пам’яті хоча б найменшеньких українців жахливі картини несправедливої й жорстокої війни. Війни, якої ніколи не повинно було бути. Ні-ко-ли!
